Анекдоти

Оголошення в поліклініці: «Всіх, хто зрозумів сенс життя, психіатр приймає позачергово».

***

— Дівчино, ви ж годину тому телефонували і сказали, що у вас тільки бампер пом’ятий? А тут дивлюся: і капот, і двері, і скло вибите, і фара розбита!

— Так я поки доїхала.

 * * *

 Дружина за святковим столом, сильно засмучена:

— Я ж хотіла в подарунок не кролячу, а норкову шубку!

Чоловік:

— Буде рік норки — норкову подарую!

 * * *

 — У вас можна зняти що-небудь зовсім близько до моря і недорого?

— Звичайно, я вам у човні постелю.

 * * *

 Одеса. Табличка в туалеті: «Шановні! Не ставайте ногами на унітаз! Є багато інших способів бути на висоті! Адміністрація».

**

Вiдтодi, як мій чоловік почав оплачувати мені манікюр, він плаче разом зі мною, коли я ламаю ніготь

**

— Семене Марковичу, а чому ви не одружитеся, адже вже третій рік як ваша дружина померла?

— Не можу знайти жінку з астмою.

— ?!

— Після Сарочки стільки ліків залишилося.

 * * *

 Лікар поліклініки:

— Я, здається, захворів.

Медсестра:

— Встановите самі собі діагноз і лікуватиметеся?

— Ні, піду до нормального лікаря.

**

Юлiя Володимирiвна пропонує в закон про пенсiйну реформу внести пункт, який дає привiлей усiм категорiям пенсiонерiв переходити вулицю на червоне свiтло.

 * * *

— Яшо, можеш мене привітати. Я шість разів проїхала на червоний сигнал світлофора — і мене жодного разу не оштрафували! Так ось, я трохи додала і на зекономлені гроші купила собі чарівну сукню.

 

 

 


Повернутися
01.05.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.