Анекдоти

Оголошення в поліклініці: «Всіх, хто зрозумів сенс життя, психіатр приймає позачергово».

***

— Дівчино, ви ж годину тому телефонували і сказали, що у вас тільки бампер пом’ятий? А тут дивлюся: і капот, і двері, і скло вибите, і фара розбита!

— Так я поки доїхала.

 * * *

 Дружина за святковим столом, сильно засмучена:

— Я ж хотіла в подарунок не кролячу, а норкову шубку!

Чоловік:

— Буде рік норки — норкову подарую!

 * * *

 — У вас можна зняти що-небудь зовсім близько до моря і недорого?

— Звичайно, я вам у човні постелю.

 * * *

 Одеса. Табличка в туалеті: «Шановні! Не ставайте ногами на унітаз! Є багато інших способів бути на висоті! Адміністрація».

**

Вiдтодi, як мій чоловік почав оплачувати мені манікюр, він плаче разом зі мною, коли я ламаю ніготь

**

— Семене Марковичу, а чому ви не одружитеся, адже вже третій рік як ваша дружина померла?

— Не можу знайти жінку з астмою.

— ?!

— Після Сарочки стільки ліків залишилося.

 * * *

 Лікар поліклініки:

— Я, здається, захворів.

Медсестра:

— Встановите самі собі діагноз і лікуватиметеся?

— Ні, піду до нормального лікаря.

**

Юлiя Володимирiвна пропонує в закон про пенсiйну реформу внести пункт, який дає привiлей усiм категорiям пенсiонерiв переходити вулицю на червоне свiтло.

 * * *

— Яшо, можеш мене привітати. Я шість разів проїхала на червоний сигнал світлофора — і мене жодного разу не оштрафували! Так ось, я трохи додала і на зекономлені гроші купила собі чарівну сукню.

 

 

 


Повернутися
01.05.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.