"Книга добра" – з тернопільськими «сторінками»…

Розповіді школярок з Тернопільщини увійшли в сотню найкращих робіт соціального проекту

Шестеро  учнів  Іванівської ЗОШ І-ІІІ ступенів   брали  участь у  Міжнародному соціальному проекті «Книга Добра», який проходить  за підтримки Міністра Закордонних Справ України Павла Клімкіна, Кардинала, верховного архієпископа Києво–Галицького Любомира Гузара, народного депутата України, письменниці Марії Матіос, Міністерства культури Естонії, Міністерства Закордонних справ Угорщини, Міністерства людських ресурсів Угорщини, Посольства Угорщини в Україні, Посольства Естонії в Україні, Генерального консульства Угорщини в м.Ужгород, Національної кіностудії художніх фільмів ім.Олександра Довженка і є продовженням Міжнародного соціального проекту "Діти за мир у всьому світі", повідомляє Тернопільська облдержадміністрація.

Розповідь   «Тепла чашка чаю» Діани Михайлів  (37 місце) та «Посмішка» Марії Заверухи (38 місце) увійшли в сотню найкращих робіт серед  тисяч написаних історій.    Історії юних жителів Іванівки будуть записані  в   «Книгу Добра», яка  буде розповсюджена   в майже в 50-ти  країнах світу, а також  передана в Національну бібліотеку Ватикану (Італія), бібліотеку Конгресу США,  Королівську бібліотеку Великої Британії та Олександріївську бібліотеку (Єгипет).

  Переможці проекту будуть нагороджені  заохочувальними подарунками від БФ “Подоляни", матимуть  можливість  особисто брати участь у презентації "Книги Добра"  та зможуть провести літній відпочинок в Угорщині.


Повернутися
16.04.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.