Посеред Тернополя з’явиться… його шматок із минулого

На засіданні Тернопільського прес-клубу група громадських активістів, поціновувачів історії рідного міста, презентувала оригінальний проект, приурочений 475-річчю обласного центру. Досі на вулицях Тернополя з’являлися в основному пам’ятники відомим особам або ж пов’язані з важливими історичними подіями. А тепер у центрі міста має постати... цілий його «шматок» iз минулого, тобто відлита у бронзі точна копія частини Тернополя, яким він був кілька століть тому.

«Перша та Друга світові війни до невпізнаваності змінили обличчя міста, з його карти зникло чимало унікальних споруд та пам’ятників, — сказав журналістам один із співавторів проекту Вадим Перець. — А після відбудови воно набуло типових рис радянської архітектури, втративши багато ознак приналежності до культури європейської. Відбудувати втрачене — нереально. Зате цілком можливо зробити так, щоб і тернополяни, і гості міста завжди могли побачити, яким воно було колись».

У бронзовій копії масштабом 1:300 (її основа займатиме кілька квадратних метрів) будуть відтворені і давно зниклі легендарні тернопільські пам’ятники — такі, зокрема, як покровительці міста святій Теклі, політику Юзефу Пілсудському та поету Адаму Міцкевичу. А ще цікаво, що встановити бронзовий «шматок» старовинного Тернополя планують просто неба, в історичному центрі міста. До музею передадуть лише гіпсову копію.

 
 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.