Посеред Тернополя з’явиться… його шматок із минулого

На засіданні Тернопільського прес-клубу група громадських активістів, поціновувачів історії рідного міста, презентувала оригінальний проект, приурочений 475-річчю обласного центру. Досі на вулицях Тернополя з’являлися в основному пам’ятники відомим особам або ж пов’язані з важливими історичними подіями. А тепер у центрі міста має постати... цілий його «шматок» iз минулого, тобто відлита у бронзі точна копія частини Тернополя, яким він був кілька століть тому.

«Перша та Друга світові війни до невпізнаваності змінили обличчя міста, з його карти зникло чимало унікальних споруд та пам’ятників, — сказав журналістам один із співавторів проекту Вадим Перець. — А після відбудови воно набуло типових рис радянської архітектури, втративши багато ознак приналежності до культури європейської. Відбудувати втрачене — нереально. Зате цілком можливо зробити так, щоб і тернополяни, і гості міста завжди могли побачити, яким воно було колись».

У бронзовій копії масштабом 1:300 (її основа займатиме кілька квадратних метрів) будуть відтворені і давно зниклі легендарні тернопільські пам’ятники — такі, зокрема, як покровительці міста святій Теклі, політику Юзефу Пілсудському та поету Адаму Міцкевичу. А ще цікаво, що встановити бронзовий «шматок» старовинного Тернополя планують просто неба, в історичному центрі міста. До музею передадуть лише гіпсову копію.

 
 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.