Посеред Тернополя з’явиться… його шматок із минулого

На засіданні Тернопільського прес-клубу група громадських активістів, поціновувачів історії рідного міста, презентувала оригінальний проект, приурочений 475-річчю обласного центру. Досі на вулицях Тернополя з’являлися в основному пам’ятники відомим особам або ж пов’язані з важливими історичними подіями. А тепер у центрі міста має постати... цілий його «шматок» iз минулого, тобто відлита у бронзі точна копія частини Тернополя, яким він був кілька століть тому.

«Перша та Друга світові війни до невпізнаваності змінили обличчя міста, з його карти зникло чимало унікальних споруд та пам’ятників, — сказав журналістам один із співавторів проекту Вадим Перець. — А після відбудови воно набуло типових рис радянської архітектури, втративши багато ознак приналежності до культури європейської. Відбудувати втрачене — нереально. Зате цілком можливо зробити так, щоб і тернополяни, і гості міста завжди могли побачити, яким воно було колись».

У бронзовій копії масштабом 1:300 (її основа займатиме кілька квадратних метрів) будуть відтворені і давно зниклі легендарні тернопільські пам’ятники — такі, зокрема, як покровительці міста святій Теклі, політику Юзефу Пілсудському та поету Адаму Міцкевичу. А ще цікаво, що встановити бронзовий «шматок» старовинного Тернополя планують просто неба, в історичному центрі міста. До музею передадуть лише гіпсову копію.

 
 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.