«Місцеве самоврятування»

Вперше Україна почула про Ірину Верещук, міського голову маленького прикордонного містечка Рави-Руської, що на Львівщині, на початку Революції гідності. Коли влада Януковича оголосила, що не підпише угоди про євроінтеграцію, наступного дня від імені громади Ірина Верещук звернулася до Європейського Союзу із закликом підписати Угоду про асоціацію окремо з Равою-Руською. Це не єдина резонансна заява енергійної очільниці міста. 35-річна пані Ірина - наймолодша жінка-міський голова в Україні. Горою стоїть за децентралізацію влади, адміністративно-територіальну реформу, яка передасть податки місцевим громадам. Місцеве самоврядування в Україні у тому вигляді, яким воно є зараз, називає «місцевим самоврятуванням»

 Нещодавно Ірина Верещук пояснила виданню «Ukr.Media», чому податкові нововведення уряду вдарять по найбільш незахищеним верствам населення. Подаємо найцікавіші тези її інтерв’ю.

* Законодавство визначило, що квартири оподатковуються, і місцеві ради стануть ворогами для своїх виборців. Я вам відразу кажу: Рава-Руська — це в основному приватні домоволодіння, з них 95% більше 120 квадратних метрів

Це зовсім не говорить про те, що тут живуть олігархи. Будинки були типовими, побудованими в радянський час, ми їх називали будинки-школи. Звичайні двоповерхівки.

*У нас рівень комунальних платежів став 40% при тому, що ми не піднімали тарифи в два рази. Я прогнозую масову відмову від оплати комунальних платежів, де це можливо. Я прогнозую масову несплату нового податку на нерухомість, тому що люди просто перестануть оформляти нерухомість на себе. У нас дуже багато людей не зробили документи на квартири, і вони не будуть їх робити..

*Ніхто не дотує ЖКГ, нам жодної копійки не надходить з районного чи обласного бюджету. Це виключно власні доходи. Причому зарплата працівникам ЖКГ сплачується в останню чергу. Виплатили всім: учителям, вихователям в садках, а вже потім з решти грошей будуть виплачувати зарплату в ЖКГ. Уявіть собі, що це буде. Левову частку вони отримують з надходжень комунальних платежів. Вони закриються і будуть ліквідовані. Про який взагалі прибуток і розвиток ми говоримо? *У змінах до Податкового кодексу закладено податок на дизельний і бензиновий двигун. Якщо дизельний двигун більше 2,5 літрів, а бензиновий більше 3-х, то треба платити. Більшість наших людей їздять на старих машинах, привезених з Польщі. Старі 124-і «Мерседеси» мають більше 3 літрів. І хто буде платити цей податок? *Комерційна нерухомість в Рава-Руській (або ж будь-якому іншому невеликому містечку України) та комерційна нерухомість у Києві абсолютно різні. Але платити податок їм тепер потрібно однаково. В нашому місті в продуктовий магазин в день зайде максимум сотня людей. А в Києві це тисячі. Але податком вони обкладені однаково. Тоді нам залишається закривати підприємства і магазини.

*Тиск на олігархів і простих громадян неспоставимий. У нас в маленькому містечку пенсії 949 грн, а комунальні послуги — 300. І тепер ще їм податок на нерухомість? При цьому все це покладено на плечі місцевих рад. Це в нормальний час викликало б хвилю обурення, а зараз люди масово не будуть платити. І що, податкова з будинку буде когось викидати?

*22 мільйони українців проживають у малих містах і селах. Все це призведе до соціальних і голодних бунтів вже навесні. В березні розпочнуться масові протести! 12 000 дотаційних бюджетів висить на державному бюджеті. А стимулу не бути дотаційними немає, тому що немає законодавства. Як тільки ти заробив на дві копійки більше, так відразу держава у тебе їх забрала...


Повернутися
05.02.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...