ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №112

Христове Воскресіння єднає нас вірою, надією та любов'ю. Вірою в мир і власні сили. Надією, що життя буде змінюватися на краще. Дай, Боже, щоб у нашому спільному домі – Україні – панувала любов і єдність.

Великдень – це перемога віри над безнадією, спасіння над безвихіддю, добра над злом і торжество життя над смертю. Своїм воскресінням Христос довів: найбільші труднощі, найважчі біди, які випадають на нашу долю, можуть і будуть переможені! Це особливо важливо пам'ятати в часи важких випробувань.

Воскресіння Христове дарувало нам віру, сильнішу за страждання. Воно дає нам силу перемагати їх. Великдень нагадує нам про духовне відродження, яке так потрібне всім нам, всій українській нації. Перед нами відкрилася велика дорога. Великдень надихає надією, вселяє впевненість і закликає до відповідальності кожного з нас.

У ці дні згадаймо також усіх тих, хто сьогодні захищає Україну. Тих, хто потребує допомоги. І нехай кожен зробить якусь добру справу. Це і буде наш внесок у перемогу Добра над Злом. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!


Повернутися
14.04.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.