ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №112

Христове Воскресіння єднає нас вірою, надією та любов'ю. Вірою в мир і власні сили. Надією, що життя буде змінюватися на краще. Дай, Боже, щоб у нашому спільному домі – Україні – панувала любов і єдність.

Великдень – це перемога віри над безнадією, спасіння над безвихіддю, добра над злом і торжество життя над смертю. Своїм воскресінням Христос довів: найбільші труднощі, найважчі біди, які випадають на нашу долю, можуть і будуть переможені! Це особливо важливо пам'ятати в часи важких випробувань.

Воскресіння Христове дарувало нам віру, сильнішу за страждання. Воно дає нам силу перемагати їх. Великдень нагадує нам про духовне відродження, яке так потрібне всім нам, всій українській нації. Перед нами відкрилася велика дорога. Великдень надихає надією, вселяє впевненість і закликає до відповідальності кожного з нас.

У ці дні згадаймо також усіх тих, хто сьогодні захищає Україну. Тих, хто потребує допомоги. І нехай кожен зробить якусь добру справу. Це і буде наш внесок у перемогу Добра над Злом. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!


Повернутися
14.04.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.