ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №111

Усе, що відбувається нині в Україні (а заодно і в  наших північних сусідів), ще в розпал Другої світової описав у своїй п’єсі «Дракон» російський  драматург Євген Шварц.  П’єсі настільки глибокій та філософській, пророчій та мудрій (і цим-то страшній!), що тільки диву даєшся, як її автору такої гострої соціальної сатири пощастило уникнути трощі сталінських репресій...  Адже і за куди «невинніші» письмена авторів гноїли по таборах…  Цю п’єсу, вдало «замасковану»  під антифашистську казку, було неодноразово заборонено до постановок у радянській Росії (фільм Марка Захарова-щасливий виняток), її дуже рідко (та й чи узагалі?) ставлять у театрах України, а тим часом її на цитати б розтягувати та вчити, як незасвоєний іспит, через який ми усією країною ніяк у «старший клас» не перейдемо…

Якщо спробувати коротко переповісти суть п’єси, вийде щось на кшталт: Жило собі одне королівство. І все було б там добре, якби не дракон, який мучив і поїдав людей. Більшість жителів міста чомусь не хочуть, щоб їх врятували від тиранії жахливого звіроящера, пояснюючи її історичною традицією. Ні, не було те королівство бідним на героїв, вони регулярно приходили, ставали на двобій і перемагали дракона. І все стало б чудово, якби не одна обставина — в ході бою ті герої самі ставали драконами…

   Місцеві мешканці дракона шанують і люблять, і своїх же людей йому в жертву регулярно приносять,  бо ж він врятував місто від циган, а цигани - «страшні люди, вони небезпечні». При цьому з'ясовується, що ніхто з містян не бачив жодного цигана, але чудово пам'ятає, що в школі розповідалося про те, що це страшні люди…» Вам це нічого не нагадує?    

«Поки він тут, жоден інший Дракон не наважиться нас зачепити»; «Найкращий спосіб позбутися Дракона — це завести свого власного» — ці формули ключ до розуміння радянської та  пострадянської свідомості. А її у головах і наших співвітчизників, і у північного сусіда вистачає…  І на крик розпачу лицаря: «І все-таки вони люди!» — Дракон цілком спокійно відповідає: «Це зовні. Я ж їх, шановний, особисто скалічив»…  

Так, лицар, безперечно, чужий у місті, де дракон з городянами давно уже навчилися розуміти одне одного…  Та й  узагалі: «Хочете подарувати людям свободу? А що вони будуть з нею робити?». І ось уже наш Ланцелот «почав заздрити рабам. Вони все знають заздалегідь. У них тверді переконання. Напевно, тому, що у них немає вибору....» Нема, мабуть, сенсу розповідати, що після того, як лицар-таки уб’є дракона і, важко, майже смертельно поранений, піде у гори відновлювати сили, влада над містом перейде до… найвідданіших слуг дракона. Усе логічно: «небіжчик виховав наших людей так, що вони повезуть будь-кого, хто візьме віжки»…

 Усі українські революції намагалися вбити дракона. І їм це… майже вдавалося. Чому майже? Бо дракон не на «троні», а у кожному з нас. 


Повернутися
11.04.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!