ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №111

Усе, що відбувається нині в Україні (а заодно і в  наших північних сусідів), ще в розпал Другої світової описав у своїй п’єсі «Дракон» російський  драматург Євген Шварц.  П’єсі настільки глибокій та філософській, пророчій та мудрій (і цим-то страшній!), що тільки диву даєшся, як її автору такої гострої соціальної сатири пощастило уникнути трощі сталінських репресій...  Адже і за куди «невинніші» письмена авторів гноїли по таборах…  Цю п’єсу, вдало «замасковану»  під антифашистську казку, було неодноразово заборонено до постановок у радянській Росії (фільм Марка Захарова-щасливий виняток), її дуже рідко (та й чи узагалі?) ставлять у театрах України, а тим часом її на цитати б розтягувати та вчити, як незасвоєний іспит, через який ми усією країною ніяк у «старший клас» не перейдемо…

Якщо спробувати коротко переповісти суть п’єси, вийде щось на кшталт: Жило собі одне королівство. І все було б там добре, якби не дракон, який мучив і поїдав людей. Більшість жителів міста чомусь не хочуть, щоб їх врятували від тиранії жахливого звіроящера, пояснюючи її історичною традицією. Ні, не було те королівство бідним на героїв, вони регулярно приходили, ставали на двобій і перемагали дракона. І все стало б чудово, якби не одна обставина — в ході бою ті герої самі ставали драконами…

   Місцеві мешканці дракона шанують і люблять, і своїх же людей йому в жертву регулярно приносять,  бо ж він врятував місто від циган, а цигани - «страшні люди, вони небезпечні». При цьому з'ясовується, що ніхто з містян не бачив жодного цигана, але чудово пам'ятає, що в школі розповідалося про те, що це страшні люди…» Вам це нічого не нагадує?    

«Поки він тут, жоден інший Дракон не наважиться нас зачепити»; «Найкращий спосіб позбутися Дракона — це завести свого власного» — ці формули ключ до розуміння радянської та  пострадянської свідомості. А її у головах і наших співвітчизників, і у північного сусіда вистачає…  І на крик розпачу лицаря: «І все-таки вони люди!» — Дракон цілком спокійно відповідає: «Це зовні. Я ж їх, шановний, особисто скалічив»…  

Так, лицар, безперечно, чужий у місті, де дракон з городянами давно уже навчилися розуміти одне одного…  Та й  узагалі: «Хочете подарувати людям свободу? А що вони будуть з нею робити?». І ось уже наш Ланцелот «почав заздрити рабам. Вони все знають заздалегідь. У них тверді переконання. Напевно, тому, що у них немає вибору....» Нема, мабуть, сенсу розповідати, що після того, як лицар-таки уб’є дракона і, важко, майже смертельно поранений, піде у гори відновлювати сили, влада над містом перейде до… найвідданіших слуг дракона. Усе логічно: «небіжчик виховав наших людей так, що вони повезуть будь-кого, хто візьме віжки»…

 Усі українські революції намагалися вбити дракона. І їм це… майже вдавалося. Чому майже? Бо дракон не на «троні», а у кожному з нас. 


Повернутися
11.04.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…