Анекдоти

***

Їдуть у поїзді в одному купе українець і поляк. Українець дістає з сумки яблуко і починає їсти.

Поляк:

— Цо то єст?

Українець:

— Яблуко.

Поляк:

—   А то хіба яблуко? Якесь червиве, маленьке.

Дістає із своєї сумки здоровенне червоне яблуко.

— Ось яблуко.

Їсть українець грушку. Поляк:

— Цо то єст?

Українець уже сердито:

— Груша.

—   А то хіба груша? Он груша.

Дістає здоровенну жовту грушу.

Взяв українець помідор. Поляк:

— Цо то єст?

—   Порічка!

***

Запитують у моряка:

— Ось ви, людина, просолена до мозку кісток! Пірат! Підкорювач морів! Чи був випадок, щоб вам було реально страшно?

— Перевозили ми якось вантаж — 10000 ляльок, і потрапили в шторм. Коли корабель нахилився вправо, то усі 10000 ляльок хором сказали "Мама!" Ось тоді мені справді страшно стало!  

***

Син приїхав у село до матері і запитує:

— Мамо, навіщо ви взяли ще два гектари поля?!

— А звідки ти знаєш?

— Та бо наш кінь в стайні повісився!

***

Даішник зупиняє машину, підходить, запитує суворо:

— Ви знак бачили?

— Бачив.

Даішник розпливається у добрій усмішці:

— Синок мій намалював...

***

Чоловік заїхав на роботу до свого друга — директора цвинтаря, запросити його після роботи пивка попити. Йдуть до виходу, бачать, на могилі народ горілку п’є, танцює — свято одним словом...

Чоловік спантеличений:

— Це що таке?!

— Та, даішника третього дня поховали, таксисти досі гуляють... Це ще нічого! От допіру податкового інспектора ховали — так три рази на біс закопували!

***

Живе собі чоловік з дружиною у бідненькій однокімнатній квартирі, дітей немає, і ось якось до них проїздом навідався кум, з яким не бачились ще з молодих років. Випили пляшку, другу, а так як спати не було де, то лягли утрьох на одному ліжку. Вранці гість відкликав кума і каже:

— Куме, може, мені і не личить говорити, адже чужа сім’я — темний ліс. Але так як ми разом виросли, були друзями, тепер куми — я все ж скажу: ваша жінка — повія, м’яко кажучи. Вона до мене усю ніч чіплялася, цілу ніч мене мацала, обнімала…

— Куме, моя жінка — не повія. Це я був, погодьтеся — куми кумами, але контроль повинен бути!

***

Розмовляють двоє приїжджих українців у Москві:

— Ну, що, які у тебе плани?

— Наполеонівські!

— Підкорити Москву?

— Ні, спалити.

***

— Як я з’явився на цей світ? — запитав маленький хлопчик у мами.

— Синку, тебе у капусті знайшли, — відповіла мати.

Хлопчик до тата:

— Тату, звідки я взявся?

— Тебе у кукурудзі знайшли...

Бабця на це ж запитання відповіла:

— Пам’ятаю як сьогодні: у буряках тебе знайшли!

Хлопчик повернувся до мами і каже:

— Ну, і потягали ж вас, мамо, по городі, поки я родився...

***

— Донечко, ти братика хочеш?

— Хочу!

— Тоді спи!

***

 

 


Повернутися
11.04.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.