Анекдоти

***

Їдуть у поїзді в одному купе українець і поляк. Українець дістає з сумки яблуко і починає їсти.

Поляк:

— Цо то єст?

Українець:

— Яблуко.

Поляк:

—   А то хіба яблуко? Якесь червиве, маленьке.

Дістає із своєї сумки здоровенне червоне яблуко.

— Ось яблуко.

Їсть українець грушку. Поляк:

— Цо то єст?

Українець уже сердито:

— Груша.

—   А то хіба груша? Он груша.

Дістає здоровенну жовту грушу.

Взяв українець помідор. Поляк:

— Цо то єст?

—   Порічка!

***

Запитують у моряка:

— Ось ви, людина, просолена до мозку кісток! Пірат! Підкорювач морів! Чи був випадок, щоб вам було реально страшно?

— Перевозили ми якось вантаж — 10000 ляльок, і потрапили в шторм. Коли корабель нахилився вправо, то усі 10000 ляльок хором сказали "Мама!" Ось тоді мені справді страшно стало!  

***

Син приїхав у село до матері і запитує:

— Мамо, навіщо ви взяли ще два гектари поля?!

— А звідки ти знаєш?

— Та бо наш кінь в стайні повісився!

***

Даішник зупиняє машину, підходить, запитує суворо:

— Ви знак бачили?

— Бачив.

Даішник розпливається у добрій усмішці:

— Синок мій намалював...

***

Чоловік заїхав на роботу до свого друга — директора цвинтаря, запросити його після роботи пивка попити. Йдуть до виходу, бачать, на могилі народ горілку п’є, танцює — свято одним словом...

Чоловік спантеличений:

— Це що таке?!

— Та, даішника третього дня поховали, таксисти досі гуляють... Це ще нічого! От допіру податкового інспектора ховали — так три рази на біс закопували!

***

Живе собі чоловік з дружиною у бідненькій однокімнатній квартирі, дітей немає, і ось якось до них проїздом навідався кум, з яким не бачились ще з молодих років. Випили пляшку, другу, а так як спати не було де, то лягли утрьох на одному ліжку. Вранці гість відкликав кума і каже:

— Куме, може, мені і не личить говорити, адже чужа сім’я — темний ліс. Але так як ми разом виросли, були друзями, тепер куми — я все ж скажу: ваша жінка — повія, м’яко кажучи. Вона до мене усю ніч чіплялася, цілу ніч мене мацала, обнімала…

— Куме, моя жінка — не повія. Це я був, погодьтеся — куми кумами, але контроль повинен бути!

***

Розмовляють двоє приїжджих українців у Москві:

— Ну, що, які у тебе плани?

— Наполеонівські!

— Підкорити Москву?

— Ні, спалити.

***

— Як я з’явився на цей світ? — запитав маленький хлопчик у мами.

— Синку, тебе у капусті знайшли, — відповіла мати.

Хлопчик до тата:

— Тату, звідки я взявся?

— Тебе у кукурудзі знайшли...

Бабця на це ж запитання відповіла:

— Пам’ятаю як сьогодні: у буряках тебе знайшли!

Хлопчик повернувся до мами і каже:

— Ну, і потягали ж вас, мамо, по городі, поки я родився...

***

— Донечко, ти братика хочеш?

— Хочу!

— Тоді спи!

***

 

 


Повернутися
11.04.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...