Анекдоти

***

Їдуть у поїзді в одному купе українець і поляк. Українець дістає з сумки яблуко і починає їсти.

Поляк:

— Цо то єст?

Українець:

— Яблуко.

Поляк:

—   А то хіба яблуко? Якесь червиве, маленьке.

Дістає із своєї сумки здоровенне червоне яблуко.

— Ось яблуко.

Їсть українець грушку. Поляк:

— Цо то єст?

Українець уже сердито:

— Груша.

—   А то хіба груша? Он груша.

Дістає здоровенну жовту грушу.

Взяв українець помідор. Поляк:

— Цо то єст?

—   Порічка!

***

Запитують у моряка:

— Ось ви, людина, просолена до мозку кісток! Пірат! Підкорювач морів! Чи був випадок, щоб вам було реально страшно?

— Перевозили ми якось вантаж — 10000 ляльок, і потрапили в шторм. Коли корабель нахилився вправо, то усі 10000 ляльок хором сказали "Мама!" Ось тоді мені справді страшно стало!  

***

Син приїхав у село до матері і запитує:

— Мамо, навіщо ви взяли ще два гектари поля?!

— А звідки ти знаєш?

— Та бо наш кінь в стайні повісився!

***

Даішник зупиняє машину, підходить, запитує суворо:

— Ви знак бачили?

— Бачив.

Даішник розпливається у добрій усмішці:

— Синок мій намалював...

***

Чоловік заїхав на роботу до свого друга — директора цвинтаря, запросити його після роботи пивка попити. Йдуть до виходу, бачать, на могилі народ горілку п’є, танцює — свято одним словом...

Чоловік спантеличений:

— Це що таке?!

— Та, даішника третього дня поховали, таксисти досі гуляють... Це ще нічого! От допіру податкового інспектора ховали — так три рази на біс закопували!

***

Живе собі чоловік з дружиною у бідненькій однокімнатній квартирі, дітей немає, і ось якось до них проїздом навідався кум, з яким не бачились ще з молодих років. Випили пляшку, другу, а так як спати не було де, то лягли утрьох на одному ліжку. Вранці гість відкликав кума і каже:

— Куме, може, мені і не личить говорити, адже чужа сім’я — темний ліс. Але так як ми разом виросли, були друзями, тепер куми — я все ж скажу: ваша жінка — повія, м’яко кажучи. Вона до мене усю ніч чіплялася, цілу ніч мене мацала, обнімала…

— Куме, моя жінка — не повія. Це я був, погодьтеся — куми кумами, але контроль повинен бути!

***

Розмовляють двоє приїжджих українців у Москві:

— Ну, що, які у тебе плани?

— Наполеонівські!

— Підкорити Москву?

— Ні, спалити.

***

— Як я з’явився на цей світ? — запитав маленький хлопчик у мами.

— Синку, тебе у капусті знайшли, — відповіла мати.

Хлопчик до тата:

— Тату, звідки я взявся?

— Тебе у кукурудзі знайшли...

Бабця на це ж запитання відповіла:

— Пам’ятаю як сьогодні: у буряках тебе знайшли!

Хлопчик повернувся до мами і каже:

— Ну, і потягали ж вас, мамо, по городі, поки я родився...

***

— Донечко, ти братика хочеш?

— Хочу!

— Тоді спи!

***

 

 


Повернутися
11.04.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…