Бо трава-не дрова…

Чому не можна палити траву

Простий спосіб позбавитися сміття та бур’яну у вогні завдає шкоди не стільки легковажним паліям, скільки довкіллю.

 Найбільш пожежонебезпечними, за статистикою, є північний та східний регіони України, де щорічно трапляється 37-40 відсотків усіх лісових пожеж.

 У цілому по Україні в середньому за рік фіксується близько 3,5 тисячi лісових пожеж, які знищують понад п’ять тисяч гектарів лісу.

 Надзвичайники стверджують, що 90 відсотків лісових пожеж виникає саме через людський фактор.

 Як правило, всі вони починаються не на лісових масивах, а на суміжних землях, де палять траву чи листя, із яких вогонь перекидається в ліс.

 І хоча за підпали трави можна отримати штраф, українці вперто продовжують це робити. Наразі за порушення статті 77 адміністративного кодексу (самовільне спалювання рослинних решток) передбачено покарання окремих громадян штрафом у сумі від 175 до 350 грн, а посадових осіб — від 875 до 1220 гривень. 

Чимало людей досі вважає, що спалювання трави корисне. Проте ефект швидшого росту трави в результаті випалювання ілюзорний. Бо у природі все влаштовано раціонально.

 Суха трава допомагає зберегти молоді зелені пагони, захищає від весняного перепаду температур, а в подальшому слугує добривом.

 На почорнілих випалених ділянках зелена трава добре помітна, але вона квола і незахищена. 

 Підпалювати траву можуть усі, а ось відстежити, щоб вогонь не поширювався на інші території, охочих обмаль. Тому часто вогонь нищить усе на своєму шляху.

 Шкода від спалювання листя і сухої трави тим часом небезпечна й для підпалювачів. Адже до складу диму входять пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали, низка канцерогенних сполук.

 Із димом у повітря вивільняються діоксини — одні з найбільш отруйних для людини речовин. Спалювання призводить до руйнування ґрунтового покриву, — гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми. 

 Швидкість поширення вогню надзвичайно висока, тому локалізувати такі пожежі на відкритих територіях дуже важко.

 У результаті випалювання сухої трави збіднюється видовий склад рослинного і тваринного світу, випалювання призводять до помітного зниження родючості ґрунту.

 Від сильної трав’яної пожежі гинуть практично всі тварини, що живуть у сухій траві або на поверхні ґрунту.

 При згорянні однієї тонни рослинних залишків у повітря вивільняється близько 9 кілограмів мікрочастинок диму з пилом, чадним газом і канцерогенними сполуками.

 Це спричиняє різноманітні онкологічні захворювання, хвороби легенів, алергії. 

Природозахисники підготували невеличкий лікнеп для паліїв. Аргументи прості й зрозумілі. Трав’яні пожежі призводять до помітного зниження якості ґрунту.

 Спалювання органічної речовини — головний фактор зниження родючості, а мінеральні речовини, які містяться в попелі, легко вимиваються поверхневими та ґрунтовими водами, і лише незначна їх частина засвоюється рослинами. 

 Пожежі — одне з найголовніших джерел викидів вуглекислого газу в атмосферу, пов’язаних iз господарською діяльністю людини.

 Згорає не тільки суха трава, а й накопичена в ґрунті органіка, збільшуючи викиди вуглекислого газу, посилюючи так званий «парниковий ефект», який призводить до несприятливих змін і коливань клімату на планеті. 

 У результаті випалювання сухої трави збіднюється видовий склад рослинності і тваринного світу. Скрізь, де пройшов вогонь, не буде колишнього різнотрав’я, бур’яни захоплять звільнену територію. 

 Під час пожеж гине багато комах, їхнi лялечки, а також сонечка, туруни, дощові черв’яки та інші організми, які беруть участь у процесі утворення ґрунту.

 Дощові черв’яки в природі швидко переробляють суху траву, перетворюючи її в найцінніше добриво, вносячи його в глибину ґрунту до коріння рослин, і одночасно роблять ґрунт пухким.

 Суха минулорічна трава — не сміття, а безцінний продукт харчування, житло, притулок, створений самою природою. 

 Випалювання сухого травостою викликає загибель кладок та знищення місць гніздування таких птахів, як крижень, чайка, травник, бекас, очеретяна і звичайна вівсянки, польовий і лісовий жайворонки, щеврики.

 Гніздовий період цих птахів розпочинається на початку квітня. Із випалених місць птахи йдуть назавжди. 

 Від сильної трав’яної пожежі гинуть практично всі тварини, що живуть у сухій траві або на поверхні ґрунту (зайці, їжаки, плазуни, земноводні).

 Хтось згорає, хтось задихається від диму. На згарищах дуже часто знаходять згорілі пташині гнізда зі слідами яєць, обгорілих равликів, дрібних ссавців, плазунів. 

 При весняному підпалі пошкоджуються дерева, особливо їх коренева шийка, пошкоджуються від сильної температури набухлі бруньки, що дуже шкодить дереву, навіть якщо воно залишається живим. 

 Дим від спалювання трави їдкий. Алергики його не переносять. При спалюванні трави у місті, вздовж автодоріг, у повітря потрапляють солі важких металів, які осіли на листі, траві. Такий дим отруйний. 

 Спалювання сухої рослинності часто призводить до займання торфовищ і лісових насаджень. Особливістю пожеж на торфовищах є здатність торфу горіти на глибині до 0,3-1,5 метра.

 Після згорання торфу зола, що залишилася з верхнього 10-сантиметрового шару, може мати у десятки разів більшу радіоактивність, ніж iз вихідного матеріалу.

 Дим в умовах радіоактивного забруднення торфовищ також виступає можливим переносником радіонуклідів, що призводить до вторинного забруднення території. 

 Часте спалювання трави переростає в неконтрольоване горіння і нерідко при­зводить до важких наслідків, зокрема і з людськими жертвами.