ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №110

Як вам - жити в епоху післяправди? Коли важить не так сам факт, як його трактування і те, що утворюється у результаті цього трактування у нашій свідомості… Коли навіть Оксфордський словник обирає словом року прикметник «пост-правдивий». Коли розмиваються межі між істиною і вигадкою, коли «на піку» популярності - маніпулювання емоціями і скандальні заяви, які транслюються через телебачення, інтернет і соціальні мережі... І саме емоції та «обгортка» значать нині набагато більше, ніж об’єктивні факти. «Голі» факти стали нудні, на них більше ніхто не звертає уваги…

Приклади? Не будемо про Брексіт і Трампа, це уже вчорашній день… Як «післяправду» у наших нинішніх реаліях бачу особисто я? Це коли вибухами складів із боєприпасами маскується резонансне убивство – і навпаки… Коли масові заворушення збігаються з альтернативними поставками палива без контролю Дойче Банку та Росії… Я завжди помічаю дії «ляльководів»: вони безпомилково знають, за яку ниточку смикнути, куди треба докласти значних зусиль для досягнення максимального ефекту!   У нинішньому «пазлі» українсько-російських стосунків склалося усе: і поставка нафти в обхід Росії через Україну, і давні протиріччя в суспільстві, і те, що не зрозуміло, хто керує силовими структурами. І найголовніше - те, що жодна країна в світі не хоче бачити сусідню країну сильнішою… Завдяки міжнародним ЗМІ нас чекає гарна картинка, яка знову відверне нас від розвитку.


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.