ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №110

Як вам - жити в епоху післяправди? Коли важить не так сам факт, як його трактування і те, що утворюється у результаті цього трактування у нашій свідомості… Коли навіть Оксфордський словник обирає словом року прикметник «пост-правдивий». Коли розмиваються межі між істиною і вигадкою, коли «на піку» популярності - маніпулювання емоціями і скандальні заяви, які транслюються через телебачення, інтернет і соціальні мережі... І саме емоції та «обгортка» значать нині набагато більше, ніж об’єктивні факти. «Голі» факти стали нудні, на них більше ніхто не звертає уваги…

Приклади? Не будемо про Брексіт і Трампа, це уже вчорашній день… Як «післяправду» у наших нинішніх реаліях бачу особисто я? Це коли вибухами складів із боєприпасами маскується резонансне убивство – і навпаки… Коли масові заворушення збігаються з альтернативними поставками палива без контролю Дойче Банку та Росії… Я завжди помічаю дії «ляльководів»: вони безпомилково знають, за яку ниточку смикнути, куди треба докласти значних зусиль для досягнення максимального ефекту!   У нинішньому «пазлі» українсько-російських стосунків склалося усе: і поставка нафти в обхід Росії через Україну, і давні протиріччя в суспільстві, і те, що не зрозуміло, хто керує силовими структурами. І найголовніше - те, що жодна країна в світі не хоче бачити сусідню країну сильнішою… Завдяки міжнародним ЗМІ нас чекає гарна картинка, яка знову відверне нас від розвитку.


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.