ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №110

Як вам - жити в епоху післяправди? Коли важить не так сам факт, як його трактування і те, що утворюється у результаті цього трактування у нашій свідомості… Коли навіть Оксфордський словник обирає словом року прикметник «пост-правдивий». Коли розмиваються межі між істиною і вигадкою, коли «на піку» популярності - маніпулювання емоціями і скандальні заяви, які транслюються через телебачення, інтернет і соціальні мережі... І саме емоції та «обгортка» значать нині набагато більше, ніж об’єктивні факти. «Голі» факти стали нудні, на них більше ніхто не звертає уваги…

Приклади? Не будемо про Брексіт і Трампа, це уже вчорашній день… Як «післяправду» у наших нинішніх реаліях бачу особисто я? Це коли вибухами складів із боєприпасами маскується резонансне убивство – і навпаки… Коли масові заворушення збігаються з альтернативними поставками палива без контролю Дойче Банку та Росії… Я завжди помічаю дії «ляльководів»: вони безпомилково знають, за яку ниточку смикнути, куди треба докласти значних зусиль для досягнення максимального ефекту!   У нинішньому «пазлі» українсько-російських стосунків склалося усе: і поставка нафти в обхід Росії через Україну, і давні протиріччя в суспільстві, і те, що не зрозуміло, хто керує силовими структурами. І найголовніше - те, що жодна країна в світі не хоче бачити сусідню країну сильнішою… Завдяки міжнародним ЗМІ нас чекає гарна картинка, яка знову відверне нас від розвитку.


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.