Анекдоти

Сімейна пара чекає гостей. Несподівано чоловік починає ховати цінні книги. Дружина запитує:
— Дорогий, невже ти думаєш, що гості їх поцуплять?
— Раптом вони їх упізнають!

 * * *

Бабуся маленької онучки:

— А я у твоєму віці вже працювала!

— А я у твоєму віці ще працюватиму!

 * * *

 — Мені важко поставити вам дiагноз. Напевно, це алкоголізм.

— Добре, лiкарю, я прийду, коли ви будете тверезим.

 * * *

 Водія перевіряють на тверезість:

— Ви п’яний. Бачите, трубка зеленіє?

— Не може бути, мабуть, у вас трубка зламалася, перевірте в моєї дружини!

Трубка зеленіє.

— Ваша дружина теж п’яна!

— Не може бути, перевірте у мого сина!

Трубка знову зеленіє, тож даішник каже:

— Ви маєте рацію, перепрошую, їдьте далi.

Водій — дружині:

— Бачиш, а ти казала: хлопцю не наливай!

**

— Ми обіцяли індексувати пенсії щороку, але зараз грошей немає. Які будуть пропозиції?
— А давайте щорічно індексувати не пенсії, а пенсійний вік.

**

Приходить чоловiк до лікаря весь побитий, ледве рухається.

Лікар:

— В аварію потрапив?

— Ні, в шафі чхнув.

 * * *

Відправили на роботи чоти­рьох бійців і прапорщика. Після закінчення прапорщик поставив бійців і рахує:

— Раз, два, три, чотири. Нас було п’ятеро. Де п’ятий?

Проходить 10 хвилин. Знову та сама історія. Після третьої спроби один боєць каже:

— Товаришу прапорщик, давайте я порахую, а ви станьте на моє мiсце.

Рахує: «Раз, два, три, чотири, і показуючи на себе — п’ять.

Прапорщик підходить до бійця, дає йому запотиличник і каже:

— Так, це ми тебе, негiднику, півгодини шукали?

**

Hадпис на пам’ятнику: «Тут спочиває відомий одеський стоматолог Борис Рафаїлович Кац. А його син Моня приймає в його кабінеті на Прохорiвськiй, 21».

**

Приходить чоловік у ресторан і звертається до офіціанта.

— Принесіть мені, будь ласка, 12 чарок горілки.

Офіціант приносить.

— А тепер заберіть, будь ласка, першу й останню.

— А навіщо це?

— Розумієте, перша погано йде, а вiд останньої я дурiю.

* * *

Пограбування банку. У грабіжника сповзає маска з обличчя. Він підходить до касира.

— Ти бачив мене?

— Так, бачив!

Постріл, труп.

— Хто ще бачив моє обличчя?

Із глибини залу лунає голос:

— Теща моя, але вона зараз удома.

* * *

— Лiкарю, скажіть, у мене грип?

— Так!

— Свинячий?

— Так!

— Ви впевнені?

— Абсолютно! Тільки свиня могла викликати «швидку» о 4-й ранку з температурою 36,7!

 


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...