Анекдоти

Сімейна пара чекає гостей. Несподівано чоловік починає ховати цінні книги. Дружина запитує:
— Дорогий, невже ти думаєш, що гості їх поцуплять?
— Раптом вони їх упізнають!

 * * *

Бабуся маленької онучки:

— А я у твоєму віці вже працювала!

— А я у твоєму віці ще працюватиму!

 * * *

 — Мені важко поставити вам дiагноз. Напевно, це алкоголізм.

— Добре, лiкарю, я прийду, коли ви будете тверезим.

 * * *

 Водія перевіряють на тверезість:

— Ви п’яний. Бачите, трубка зеленіє?

— Не може бути, мабуть, у вас трубка зламалася, перевірте в моєї дружини!

Трубка зеленіє.

— Ваша дружина теж п’яна!

— Не може бути, перевірте у мого сина!

Трубка знову зеленіє, тож даішник каже:

— Ви маєте рацію, перепрошую, їдьте далi.

Водій — дружині:

— Бачиш, а ти казала: хлопцю не наливай!

**

— Ми обіцяли індексувати пенсії щороку, але зараз грошей немає. Які будуть пропозиції?
— А давайте щорічно індексувати не пенсії, а пенсійний вік.

**

Приходить чоловiк до лікаря весь побитий, ледве рухається.

Лікар:

— В аварію потрапив?

— Ні, в шафі чхнув.

 * * *

Відправили на роботи чоти­рьох бійців і прапорщика. Після закінчення прапорщик поставив бійців і рахує:

— Раз, два, три, чотири. Нас було п’ятеро. Де п’ятий?

Проходить 10 хвилин. Знову та сама історія. Після третьої спроби один боєць каже:

— Товаришу прапорщик, давайте я порахую, а ви станьте на моє мiсце.

Рахує: «Раз, два, три, чотири, і показуючи на себе — п’ять.

Прапорщик підходить до бійця, дає йому запотиличник і каже:

— Так, це ми тебе, негiднику, півгодини шукали?

**

Hадпис на пам’ятнику: «Тут спочиває відомий одеський стоматолог Борис Рафаїлович Кац. А його син Моня приймає в його кабінеті на Прохорiвськiй, 21».

**

Приходить чоловік у ресторан і звертається до офіціанта.

— Принесіть мені, будь ласка, 12 чарок горілки.

Офіціант приносить.

— А тепер заберіть, будь ласка, першу й останню.

— А навіщо це?

— Розумієте, перша погано йде, а вiд останньої я дурiю.

* * *

Пограбування банку. У грабіжника сповзає маска з обличчя. Він підходить до касира.

— Ти бачив мене?

— Так, бачив!

Постріл, труп.

— Хто ще бачив моє обличчя?

Із глибини залу лунає голос:

— Теща моя, але вона зараз удома.

* * *

— Лiкарю, скажіть, у мене грип?

— Так!

— Свинячий?

— Так!

— Ви впевнені?

— Абсолютно! Тільки свиня могла викликати «швидку» о 4-й ранку з температурою 36,7!

 


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.