Чого хворі? Бо... бідні!

Кожен другий пацієнт в Україні відмовляється від лікування або відкладає його через брак грошей. Згідно з дослідженням "(Без)коштовна медицина", який протягом року втілювали Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та благодійний фонд "Пацієнти України", майже 100% хворих в Україні сказали, що платили за ліки з власної кишені і в амбулаторіях, і на стаціонарі, повідомляє BBC-Україна.

Проект протягом року втілювали Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та благодійний фонд "Пацієнти України".

Згідно з дослідженням, майже 100% хворих в Україні сказали, що платили за ліки з власної кишені і в амбулаторіях, і на стаціонарі.

У МОЗ наполягають, що це неприпустимо, оскільки Конституція захищає право на охорону здоров'я, і наголошують на потребі серйозних реформ в медицині.

Майже половині опитаних у ході дослідження людей доводилося відмовлятися від потрібного лікування через те, що не мали грошей на нього.

Більше 40% позичали гроші і продавали власне майно. Понад 80% сказали, що безкоштовно не отримали жодного препарату.

"Безкоштовна медицина в Україні - це міф. По факту кожен пацієнт платить двічі - у вигляді податків та під час візиту до лікаря", - прокоментувала ситуацію виконавчий директор фонду "Пацієнти України" Ольга Стефанишина.

У підсумку, половина опитаних не ходять до лікарні взагалі, а майже дві третини хворих зізналися, що займалися самолікуванням.

"Одним із основних лікарів для українських пацієнтів є інтернет", - додає пані Стефанишина.

Люди скорочують перелік необхідних ліків, коли грошей на все не вистачає, або замінюють один препарат на інший, орієнтуючись на інформацію у мережі. При цьому половина купує ліки, ефективність яких не доведена.


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...