“КіноХвилька” іде, дітям мультики несе

  Уже незабаром – з 7 до 9 квітняу Тернопіль завітає І Всеукраїнський фестиваль дитячого кіно, анімації і телебачення “КіноХвилька”. На маленьких тернополян віком від 4 до 16 років чекають презентації дитячих телепередач та дитячої телешколи, де навчатимуть творити власні відеошедеври і де навіть можна буде спробувати себе в ролі телеведучих, анімаційні майстерні, писанкарський майстер-клас, створення найдовшої великодньої листівки-вітання воїнам АТО, цікаві флеш-моби і, звісно ж, перегляд дитячих кінострічок та мультфільмів .  Для дорослих відвідувачів фестивалю-дискусійні панелі, презентації  творчі зустрічі та майстер-класи . У рамках “КіноХвильки” до Тернополя завітає і цьогорічний лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка,  володар срібного ведмедя “Берлінаре’53”, режисер та художник-мультиплікатор  Степан Коваль, а також відомі мультиплікатори та педагоги-аніматори.  

Місце зустрічі “кіноманів” уже традиційне: Палац Кіно, що на вулиці Івана Франка, 8.  Вхід безкоштовний.

 І хай вас не збиває з пантелику “дитяча” назва фестивалю – “КіноХвилька” накриє місто потужно! Ви ж усі пам’ятаєте, з яким ажіотажем відбувався торік у листопаді І Всеукраїнський фестиваль “КіноХвиля”?..  “У “КіноХвильці”, власне, він продовжується, – каже заступник міського голови Тернополя,  академік Української кіноакадемії  Леонід Бицюра. – “КіноХвилька”, яка об’єднуватиме усі дитячі проекти, започатковані у Тернополі раніше, – навіть дещо більше, ніж фестиваль. Це ще й захід для обміну досвідом і формування кіносередовища. Бо ж якщо дорослий кінопростір у нас більш-менш заповнений, то дитячих телевізійних та кінопродуктів, на жаль, фактично немає…   Власне, акценти фестивалю будемо ставити саме на творенні дитячих телепрограм.  Поділитися своїм досвідом до нас приїдуть фахові спеціалісти із Києва, Харкова, Запоріжжя та Дніпра — міст, у яких уже тривалий час функціонують дитячі телевізійні школи.  А логічним підсумком “КіноХвильки” стане започаткування премії на кращий сценарій дитячого кінофільму”. 


Повернутися
31.03.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...