Шлюб за добу

      В Українському домі «Перемога» зареєстровано   двадцять восьмий  шлюб  у рамках  сервісу Мінюсту – «Шлюб за добу».

       У Тернополі зареєстровано   двадцять восьмий  шлюб  у рамках нового сервісу Мін’юсту – «Шлюб за добу». У нашому місті дану послугу запущено 20 лютого 2017 року.

 Особливою ця церемонія стала тому, що молодята, Мешканець Тернопільщини Арслан та Донеччанка Людмила, познайомилися під час проходження Арсланом  служби  у лавах ЗСУ за контрактом   у зоні антитерористичної операції на  Сході нашої держави. Вони зустрілися випадково в одній з невеличких кав’ярень в Артемівському районі Донеччини і зрозуміли що своє майбутнє уявляють лише разом. Як тільки у Арслана з’явилась можливість отримати короткотермінову десятиденну відпустку – ні секунди не сумніваючись молода пара вирішила поєднати свої долі у шлюбі.

Саме завдяки сервісу Мін’юсту «Шлюб за добу» - Арслан та Людмила змогли втілити своє кохання у створення молодої української сім’ї у такий короткий термін.

Молоде подружжя привітав начальник головного територіального управління юстиції  Едуард Кольцов та вручив приємні символічні подарунки молодятам, а також наголосив:

 -         «Ми запрошуємо усіх бажаючих, а особливо учасників бойових дій, учасників АТО - для них ця послуга є безкоштовною,  скористатися послугами сервісу Міністерства юстиції - «Шлюб за добу»   


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.