ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №109

Уявіть, що виникла у вас ідея збудувати, скажімо, дім. І погукали ви на допомогу… ну там, кількох людей. Менше з тим, що вони нічогісінько не тямлять у будівництві і зарекомендували себе як відчайдушні розкрадачі будматеріалів. Яка різниця, сама ж ідея з будівництвом – вона ж хороша і потрібна, правда?

Це я до чого веду? Та до того, що уся ця ситуація з блокадою – і першою, і другою – залишила у мене відчуття перегорнутої сторінки. Причому читав я не «Бісів» Достоєвського і навіть не  «Вони боролися за Батьківщину» Шолохова. Навіть не «Комсомольську правду» – так, максимум якесь «Спід-інфо…».  

Правий-таки був відомий блогер Олександр Нойнець:  важливо не що, а хто. Важливо не лише, що робити, а й з ким. І ми повинні зробити для себе висновок на майбутнє. Щоб коли наступного разу «терміново», «негайно» і на «останній шанс» усіх покличуть  чергові «сотники невидимих сотень» і «полковники невидимих полків», ми не велися на їх брехню.  Мета не виправдовує ні засоби, ні особистостей, які їх задіюють.  Бо популізм, який не реалізувала Тимошенко, нині реалізовують семенченки-парасюки…


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.