ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №109

Уявіть, що виникла у вас ідея збудувати, скажімо, дім. І погукали ви на допомогу… ну там, кількох людей. Менше з тим, що вони нічогісінько не тямлять у будівництві і зарекомендували себе як відчайдушні розкрадачі будматеріалів. Яка різниця, сама ж ідея з будівництвом – вона ж хороша і потрібна, правда?

Це я до чого веду? Та до того, що уся ця ситуація з блокадою – і першою, і другою – залишила у мене відчуття перегорнутої сторінки. Причому читав я не «Бісів» Достоєвського і навіть не  «Вони боролися за Батьківщину» Шолохова. Навіть не «Комсомольську правду» – так, максимум якесь «Спід-інфо…».  

Правий-таки був відомий блогер Олександр Нойнець:  важливо не що, а хто. Важливо не лише, що робити, а й з ким. І ми повинні зробити для себе висновок на майбутнє. Щоб коли наступного разу «терміново», «негайно» і на «останній шанс» усіх покличуть  чергові «сотники невидимих сотень» і «полковники невидимих полків», ми не велися на їх брехню.  Мета не виправдовує ні засоби, ні особистостей, які їх задіюють.  Бо популізм, який не реалізувала Тимошенко, нині реалізовують семенченки-парасюки…


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.