Звичайний… вундеркінд!

Дванадцятирічний учень тернопільської школи №29  Павло Шачко став переможцем Всеукраїнської премії «Диво-дитина – 2015» в номінації «Найтворчіша дитина». Перше місце у цій номінації тернополянин розділив зі своєю ровесницею із Полтави Софією Матвієнко.

Здібності юного художника авторитетне журі відзначило недаремно, адже в свої 12 років Павло вже має численні перемоги у всеукраїнських і міжнародних художніх конкурсах і навіть мав персональну виставку.  Його роботи експонуються у виставкових залах Тернополя, Києва, Варшави та Брюсселя. Втім, попри неабиякі творчі задатки, Павло надзвичайно скромний і відповідальний учень.

Як зізнається мама Павла, Наталя Шачко, в їх родині немає художників, ба навіть тих, хто коли-небудь займався б малюванням, тому талант сина вони виявили не самі, допомогла їм вихователька дитячого садка. Проте «професійним» малюванням хлопець зайнявся порівняно нещодавно.

 «Він прийшов у художню школу в 9-річному віці і відразу полюбився вчителям! – ділиться враженнями вчитель Павла – знаний тернопільський живописець, карикатурист Микола Дмітрух. – Він – один з кращих учнів за мою 20-річну кар’єру, його картини – не по-дитячому «дорослі» і наскрізь пронизані тонким відчуттям прекрасного».

Церемонія нагородження переможців Всеукраїнської премії «Диво Дитина» – 2015!” відбулась 16 квітня у Києві в актовій залі Міністерства освіти і науки. Кілька попередніх відборів Павло проходив заочно – надсилав фото своїх картин і дипломів  організаторам премії.

- Коли на фіналі в Києві я побачила, що всі 17 суддів поставили йому найвищу оцінку „5”, то зрозуміла, що він переможець, - розповіла мама хлопчика Наталія Шачко. - Я була надзвичайно щаслива, бо навіть не сподівалася цього. Спочатку нам зателефонували, що Павлик потрапив в десятку кращих – і ми були вже раді з того, - розповідає пані Наталія. - Потім зателефонували, що пройшов в трійку фіналістів і ми поїхали в Київ.

Тож 16 квітня на фіналі в Києві Павло виходив на сцену зі своїми картинами.

- Ми везли 6 картин - його останню роботу розміром метр на метр „Захід сонця”, яку він написав спеціально для цієї поїздки, також картину „Львів” і «Парусники», які були відзначені премією Івана Марчука, - розповіла пані Наталія. -  То всі були вражені, що дитина працює в такому великому форматі.

Ми навіть не сподівалися на перемогу, адже кращих обирали з більш ніж тисячі діток», - продовжує Наталія Шачко. За виграну премію — 4000 гривень — юний художник планує купити планшет.

 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...