Бучач залишився без Золотої липи…

Нещодавно Бучач залишився без свого символу - ботанічної пам'ятки природи місцевого значення, найвідомішого дерева краю,  яке мало приблизно 430 років, - Золота липа. Росло древнє дерево поблизу дороги, що веде з м. Бучача до cмт Золотий Потік, за 50 м від адміністративного будинку Бучацького держлісгоспу. У 2011 році Золота липа посіла 3 місце в номінації «Історичне дерево України» у всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України». За легендою, тут у жовтні 1672 року підписаний Бучацький мирний договір між Туреччиною і Річчю Посполитою.

 В обласному управлінні екології та природних ресурсів підтвердили, що пам’ятка зруйнувалася через поважний вік.

– На висоті двох метрів відпала крона, – розповів тижневику «Номер один» керівник структури Орест Сінгалевич. – Її тривалий час намагалися підтримувати – обкладали цементом. Але як людина має свій вік, так і дерево. Липа була дуже дуплистою, та навіть попри це, ще навесні минулого року вона розквітла. Зараз залишилася лише одна гілка. Наші спеціалісти поїдуть на місце події і оглянуть дерево. Можливо, зі стовбура ще розпустяться нові гілки, однак така ймовірність дуже маленька.

Та навіть якщо так станеться, навряд чи гілки повноцінно розростуться, тому що рослина має стару кореневу систему, кажуть фахівці.

– Зрозуміло, скасовувати статус пам’ятки природи ми не будемо, – каже Орест Сінгалевич. – На місці буде встановлено знак, який інформуватиме, що тут росла така липа.

Міська та районна ради проявили ініціативу висадити поруч з пам’яткою природи нову молоду липу. Цю ідею підтримали й екологи. Таким чином буде збережено пам’ятку природи.


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.