Бучач залишився без Золотої липи…

Нещодавно Бучач залишився без свого символу - ботанічної пам'ятки природи місцевого значення, найвідомішого дерева краю,  яке мало приблизно 430 років, - Золота липа. Росло древнє дерево поблизу дороги, що веде з м. Бучача до cмт Золотий Потік, за 50 м від адміністративного будинку Бучацького держлісгоспу. У 2011 році Золота липа посіла 3 місце в номінації «Історичне дерево України» у всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України». За легендою, тут у жовтні 1672 року підписаний Бучацький мирний договір між Туреччиною і Річчю Посполитою.

 В обласному управлінні екології та природних ресурсів підтвердили, що пам’ятка зруйнувалася через поважний вік.

– На висоті двох метрів відпала крона, – розповів тижневику «Номер один» керівник структури Орест Сінгалевич. – Її тривалий час намагалися підтримувати – обкладали цементом. Але як людина має свій вік, так і дерево. Липа була дуже дуплистою, та навіть попри це, ще навесні минулого року вона розквітла. Зараз залишилася лише одна гілка. Наші спеціалісти поїдуть на місце події і оглянуть дерево. Можливо, зі стовбура ще розпустяться нові гілки, однак така ймовірність дуже маленька.

Та навіть якщо так станеться, навряд чи гілки повноцінно розростуться, тому що рослина має стару кореневу систему, кажуть фахівці.

– Зрозуміло, скасовувати статус пам’ятки природи ми не будемо, – каже Орест Сінгалевич. – На місці буде встановлено знак, який інформуватиме, що тут росла така липа.

Міська та районна ради проявили ініціативу висадити поруч з пам’яткою природи нову молоду липу. Цю ідею підтримали й екологи. Таким чином буде збережено пам’ятку природи.


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...