Оце так писанка!

Художник з Теребовлі створив мега-мальованку

 Оригінальною писанкою чималого розміру здивував теребовлянський художник Тарас Приступа. Чоловік – учасник районних та обласних виставок, його роботи знаходяться в приватних колекціях  України, Польщі, Італії, Греції, Фінляндії...  Цьогоріч Тарас Приступа приймає участь у  VII Всеукраїнському Фестивалі Писанок у Києві - «фестивалі писанкового шаленства, де збираються найкращі художники та просто аматори, для того, аби розмалювати великодні яйця розміром від 5 см до 2 м.»  

- Організатори конкурсу вислали мені пластикову заготовку  майже «модельних» параметрів  – 90 на 60, -розповідає Тарас Приступа, - і упродовж двох тижнів я розмальовував її масляними та акриловими фарбами.  Цю писанку я назвав  "Мальовничий хутір" — бо, ж пишучи її, хотів перш за все передати колорит місцевості, в якій я народився, працюю і живу…   Сподіваюся, мені вдалося передати цей настрій, дух та ідею в повній мірі, а кожен із тих, хто побачить цю писанку, відчує лише позитивні емоції… Уже назабаром мега-мальованка Тараса Приступи поїде до Києва, де разом з іншим  фестивальним роботами буде виставлена на огляд столичної публіки та гостей міста. Фестиваль писанок розпочнеться 8 квітня, а розмальовані шедеври будуть виставлятися у трьох різних фестивальних локаціях- на Софійській та Михайлівській площах та у парку «Володимирська гірка. Загалом у «писанковому шаленстві» візьмуть участь  585 (!) мега-мальованок, які будуть виготовлені талановитими художниками з різних куточків України. Приємно, що серед них цьогоріч є і наш земляк… 


Повернутися
24.03.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...