Той воює, той будує…

На схід України з Тернополя 18 квітня  виїхали 75 будівельників та колона з 23-ох одиниць техніки для будівництва на Луганщині фортифікаційних споруд, що призначені для зміцнення обороноздатності нашої країни.

– За кожною областю закріплено кілька об’єктів. Тернопільська область має чотири об’єкти у двох населених пунктах Луганської області – Попасній і Золотому. Головне завдання фортифікаційних споруд – забезпечити і зберегти життя наших хлопців, які зараз на передовій захищають Україну від ворога, – каже голова ТОДА Степан Барна. Тернопільські волонтери, які їздять в зону АТО передавати допомогу, розповідають, що там, куди відправили будівельників, тривають обстріли.

За словами Степана Барни, виконати поставлені завдання потрібно до 25 травня, однак будівельні організації Тернопільщини планують розпочати роботу вже з понеділка, 20 квітня, і завершити 11-12 травня.

Подбали і про спецодяг, і харчування, і медикаменти. Зокрема, аграрії Тернопільщини, будівельні організації, волонтери, небайдужі мешканці області зібрали продукти харчування.

Загальна вартість проекту будівництва близько 10 мільйонів гривень, які виділені з державного бюджету.

- Будівельні бригади були сформовані на базі трьох провідних будівельних організацій – ТОВ «Тернопільбуд», ПП «Креаторбуд» та ТОВ «Добробуд», - розповідає очільник ТОДА Степан Барна. – Хлопці отримуватимуть не лише заробітну плату та преміальні, але й добові, що їх передбачено кожному кошторисом державного бюджету. З собою будівничі везуть не лише техніку, але й будматеріали та матеріально-технічне оснащення.

Спокій та захист будівельників з Тернопілля боронитимуть нацгвардійці та бійці батальйону «Тернопіль», які саме дислокуються у тих місцях. Вони забезпечуватимуть охорону військово-інженерних споруд та дбатимуть про те, аби наші земляки почували себе комфортно. Про харчування турбуватимуться кухарі з ОДА, які без вагань погодились їхати на Схід, щоб бути разом із хлопцями та тішити їх стравами домашньої кухні.

В добру путь будівельників-добровольців провели рідні, друзі, роботодавці, представники влади та духовенства. Настоятель духовного центру імені Данила Галицького УПЦ КП о. Анатолій Зінкевич разом із священнослужителями поблагословили будівельників на щасливу дорогу та освятили техніку святою водою, побажавши повернутися їм здоровими та неушкодженими.

 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...