Анекдоти №108

Якщо не застібати три верхні гудзики на блузці, то очі можна не фарбувати.

* * *

елефонують на біржу праці з будівельної контори:

— Нам потрібен маляр.

— Малярiв немає, є гінеколог, він і маляром може, йому просто дуже гроші потрібні.

Взяли його, а через день знову телефонують:

— Надішліть, будь ласка, ще двох гінекологів. Учора прийшли ми на об’єкт, а двері зачинені, так нам ваш гінеколог за дві години всю квартиру через замкову щілину шпалерами обклеїв.

* * *

Коли ви побажаєте організувати своє весілля, покличте близько 300 гостей і забороніть повністю алкоголь. І найміть того, хто таємно продаватиме алкогольні напої. Весілля стовідсотково має окупитися.

* * *

Професор і студенти стоять бiля трупа, професор запитує:

— Хохлов, від чого помер цей чоловік?

— Інфаркт!

— Неправильно! Голіков, а ви що скажете?

— Пухлина мозку, летальний результат.

— Неправда. Сидоров, ваш вердикт?

— Печінка алкоголіка, цироз.

— Як вам удалося поставити такий точний діагноз?

— Це ж мій сусід дядько Микола.

* * *

Студент після письмового іспиту передав написане професору, доклавши 5 тисяч доларів і записку: «По тисячі за бал».
На наступний день професор роздав абітурієнтам результати іспиту. Коли студент відкрив свій конверт, там було 3 тисячі доларів і записка: «Здача».

* * *

Справжні жінки не виходять заміж за справжніх чоловіків, тому що справжня жінка з першого разу не погоджується, а справжній чоловік двічі не пропонує.

* * *

— А сукня в тебе не дуже, — сказала свекруха невістці в день весілля.

— Нічого, наступного разу буде краща! — відповіла невістка.

* * *

На сповіді:

— Сину мій, ти відрікся від сатани?

— Не можу, отче, у мене з нею двоє дітей.

* * *

Дружина, що крутиться перед дзеркалом, чоловікові:

— Любий, що тобі більше в мені подобається — моє гарне обличчя чи ідеальне тіло?

Чоловік:

— Твоє почуття гумору!

* * *

— Позич мені на тиждень сто доларів.

— Не дам.

— Я тобі це ще пригадаю!

— Ну от, а якби я тобі дав, ти б тут же про це забув.


Повернутися
17.03.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...