Анекдоти №108

Якщо не застібати три верхні гудзики на блузці, то очі можна не фарбувати.

* * *

елефонують на біржу праці з будівельної контори:

— Нам потрібен маляр.

— Малярiв немає, є гінеколог, він і маляром може, йому просто дуже гроші потрібні.

Взяли його, а через день знову телефонують:

— Надішліть, будь ласка, ще двох гінекологів. Учора прийшли ми на об’єкт, а двері зачинені, так нам ваш гінеколог за дві години всю квартиру через замкову щілину шпалерами обклеїв.

* * *

Коли ви побажаєте організувати своє весілля, покличте близько 300 гостей і забороніть повністю алкоголь. І найміть того, хто таємно продаватиме алкогольні напої. Весілля стовідсотково має окупитися.

* * *

Професор і студенти стоять бiля трупа, професор запитує:

— Хохлов, від чого помер цей чоловік?

— Інфаркт!

— Неправильно! Голіков, а ви що скажете?

— Пухлина мозку, летальний результат.

— Неправда. Сидоров, ваш вердикт?

— Печінка алкоголіка, цироз.

— Як вам удалося поставити такий точний діагноз?

— Це ж мій сусід дядько Микола.

* * *

Студент після письмового іспиту передав написане професору, доклавши 5 тисяч доларів і записку: «По тисячі за бал».
На наступний день професор роздав абітурієнтам результати іспиту. Коли студент відкрив свій конверт, там було 3 тисячі доларів і записка: «Здача».

* * *

Справжні жінки не виходять заміж за справжніх чоловіків, тому що справжня жінка з першого разу не погоджується, а справжній чоловік двічі не пропонує.

* * *

— А сукня в тебе не дуже, — сказала свекруха невістці в день весілля.

— Нічого, наступного разу буде краща! — відповіла невістка.

* * *

На сповіді:

— Сину мій, ти відрікся від сатани?

— Не можу, отче, у мене з нею двоє дітей.

* * *

Дружина, що крутиться перед дзеркалом, чоловікові:

— Любий, що тобі більше в мені подобається — моє гарне обличчя чи ідеальне тіло?

Чоловік:

— Твоє почуття гумору!

* * *

— Позич мені на тиждень сто доларів.

— Не дам.

— Я тобі це ще пригадаю!

— Ну от, а якби я тобі дав, ти б тут же про це забув.


Повернутися
17.03.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.