У Тернополі стартує… літературний туризм

Про розвиток туризму на Тернопіллі уже мовлено-перемовлено. Але, схоже, останнім часом справа така «зрушила» з мертвої точки! Причому у новому і несподіваному ракурсі… Річ у тім, що незабаром наше місто може отримати свою унікальну туристично-літературну родзинку. З ініціативи заступника міського голови Леонід Бицюра (а, власне, саме за сприяння та на запрошення Леоніда Олексійовича до Тернополя, пробуджуючи його від зимової сплячки, зачастили відомі письменники, режисери та сценаристи), уже незабаром у місті   діятиме своєрідна «літературна резиденція», завдяки якій українські письменники матимуть можливість познайомитися із містом ближче, жити і творити тут.  

– Свого часу, – розповідає Леонід Бицюра, схожу ідею втілював у життя режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, організовуючи у Чернівцях рамках проекту «Тераріум» резиденції для кінематографістів. Суть нашого проекту така: ми на місяць запрошуємо до Тернополя відомих літераторів, забезпечуючи їм усі умови для творчості, і надаємо повну свободу творити, – головне, аби твір (його видання ми згодом також підтримаємо), був дотичним до Тернополя. Свою згоду на участь у такій літературній резиденції попередньо уже надали відомі письменники Олександр Гаврош  та Андрій Кокотюха, – саме вони стануть першими тернопільськими «літературними резидентами». Думаю, для усіх «сторін процесу» це стане новим цікавим досвідом і відкриє для наших письменників новий тренд – «літературний туризм» по-тернопільськи… Зрештою, не лише для письменників – чимало книголюбів та кіноманів (бо ж Тернопіль нині формує свою базу кінолокацій!) подолають будь-які відстані, аби пройти слідами улюбленого персонажа чи наживо побачити прекрасні краєвиди, що так хвилюють душу через телевізійні екрани…


Повернутися
17.03.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.