У Тернополі стартує… літературний туризм

Про розвиток туризму на Тернопіллі уже мовлено-перемовлено. Але, схоже, останнім часом справа така «зрушила» з мертвої точки! Причому у новому і несподіваному ракурсі… Річ у тім, що незабаром наше місто може отримати свою унікальну туристично-літературну родзинку. З ініціативи заступника міського голови Леонід Бицюра (а, власне, саме за сприяння та на запрошення Леоніда Олексійовича до Тернополя, пробуджуючи його від зимової сплячки, зачастили відомі письменники, режисери та сценаристи), уже незабаром у місті   діятиме своєрідна «літературна резиденція», завдяки якій українські письменники матимуть можливість познайомитися із містом ближче, жити і творити тут.  

– Свого часу, – розповідає Леонід Бицюра, схожу ідею втілював у життя режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, організовуючи у Чернівцях рамках проекту «Тераріум» резиденції для кінематографістів. Суть нашого проекту така: ми на місяць запрошуємо до Тернополя відомих літераторів, забезпечуючи їм усі умови для творчості, і надаємо повну свободу творити, – головне, аби твір (його видання ми згодом також підтримаємо), був дотичним до Тернополя. Свою згоду на участь у такій літературній резиденції попередньо уже надали відомі письменники Олександр Гаврош  та Андрій Кокотюха, – саме вони стануть першими тернопільськими «літературними резидентами». Думаю, для усіх «сторін процесу» це стане новим цікавим досвідом і відкриє для наших письменників новий тренд – «літературний туризм» по-тернопільськи… Зрештою, не лише для письменників – чимало книголюбів та кіноманів (бо ж Тернопіль нині формує свою базу кінолокацій!) подолають будь-які відстані, аби пройти слідами улюбленого персонажа чи наживо побачити прекрасні краєвиди, що так хвилюють душу через телевізійні екрани…


Повернутися
17.03.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.