У Тернополі стартує… літературний туризм

Про розвиток туризму на Тернопіллі уже мовлено-перемовлено. Але, схоже, останнім часом справа така «зрушила» з мертвої точки! Причому у новому і несподіваному ракурсі… Річ у тім, що незабаром наше місто може отримати свою унікальну туристично-літературну родзинку. З ініціативи заступника міського голови Леонід Бицюра (а, власне, саме за сприяння та на запрошення Леоніда Олексійовича до Тернополя, пробуджуючи його від зимової сплячки, зачастили відомі письменники, режисери та сценаристи), уже незабаром у місті   діятиме своєрідна «літературна резиденція», завдяки якій українські письменники матимуть можливість познайомитися із містом ближче, жити і творити тут.  

– Свого часу, – розповідає Леонід Бицюра, схожу ідею втілював у життя режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, організовуючи у Чернівцях рамках проекту «Тераріум» резиденції для кінематографістів. Суть нашого проекту така: ми на місяць запрошуємо до Тернополя відомих літераторів, забезпечуючи їм усі умови для творчості, і надаємо повну свободу творити, – головне, аби твір (його видання ми згодом також підтримаємо), був дотичним до Тернополя. Свою згоду на участь у такій літературній резиденції попередньо уже надали відомі письменники Олександр Гаврош  та Андрій Кокотюха, – саме вони стануть першими тернопільськими «літературними резидентами». Думаю, для усіх «сторін процесу» це стане новим цікавим досвідом і відкриє для наших письменників новий тренд – «літературний туризм» по-тернопільськи… Зрештою, не лише для письменників – чимало книголюбів та кіноманів (бо ж Тернопіль нині формує свою базу кінолокацій!) подолають будь-які відстані, аби пройти слідами улюбленого персонажа чи наживо побачити прекрасні краєвиди, що так хвилюють душу через телевізійні екрани…


Повернутися
17.03.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.