ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №108

Якщо технології — це наркотик, то які ж його побічні наслідки?Хтось казав, що ми — те, що ми уподобуємо та поширюємо. А прогресивні айтішники запевняють, що за кілька років у, скажімо, Фейсбуку буде готовий шаблон всіх нашіх реакцій. Тобто нас не буде, але будуть зразки нашої поведінки. І смерть cтане не кінцем, а остаточним переходом у цифру.
Ваші діти зможуть радитись з "вами", коли вас не буде поруч. Онуки зможуть виставляти свої фото чи пости і натискати кнопку "що з цього приводу подумала б моя бабуся?"  

  Соцмережі — це діалог з тінню. Зрештою, це узагалі не діалог, бо уникнути полеміки можна одним кліком…   Це велетенське світове "криве дзеркало", де правда набуває все ефемерніших рис, вона розчиняється в болоті напівправд, редагується фотошопами та відеоредакторами, тоне в трясовині маніпуляцій та пересмикувань…

Нині, на жаль, покійний Зигмунт Бауман попереджав, що соцмережі — це пастка. Хто б сперечався…  За останні кілька років ми забули, задля чого створювалися соціальні медіа. Вони більше не допомагають знаходити людей, спілкуватися, підтримувати стосунки. Вони й справді стали пасткою. Оновлення статусу і лайки стали для багатьох «фейсбучників» тим самим, що й цигарка для завзятого курця.  І лише зробивши крок убік, ви можете побачити, наскільки марною є кнопка "Мені подобається" у реальному житті...

Не позбавляйте себе справжніх емоцій. Закрийте Фейсбук і зробіть що-небудь. Живіть офлайн.


Повернутися
15.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.