ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №108

Якщо технології — це наркотик, то які ж його побічні наслідки?Хтось казав, що ми — те, що ми уподобуємо та поширюємо. А прогресивні айтішники запевняють, що за кілька років у, скажімо, Фейсбуку буде готовий шаблон всіх нашіх реакцій. Тобто нас не буде, але будуть зразки нашої поведінки. І смерть cтане не кінцем, а остаточним переходом у цифру.
Ваші діти зможуть радитись з "вами", коли вас не буде поруч. Онуки зможуть виставляти свої фото чи пости і натискати кнопку "що з цього приводу подумала б моя бабуся?"  

  Соцмережі — це діалог з тінню. Зрештою, це узагалі не діалог, бо уникнути полеміки можна одним кліком…   Це велетенське світове "криве дзеркало", де правда набуває все ефемерніших рис, вона розчиняється в болоті напівправд, редагується фотошопами та відеоредакторами, тоне в трясовині маніпуляцій та пересмикувань…

Нині, на жаль, покійний Зигмунт Бауман попереджав, що соцмережі — це пастка. Хто б сперечався…  За останні кілька років ми забули, задля чого створювалися соціальні медіа. Вони більше не допомагають знаходити людей, спілкуватися, підтримувати стосунки. Вони й справді стали пасткою. Оновлення статусу і лайки стали для багатьох «фейсбучників» тим самим, що й цигарка для завзятого курця.  І лише зробивши крок убік, ви можете побачити, наскільки марною є кнопка "Мені подобається" у реальному житті...

Не позбавляйте себе справжніх емоцій. Закрийте Фейсбук і зробіть що-небудь. Живіть офлайн.


Повернутися
15.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.