ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №107

Працювати з думками про відпочинок набагато краще, ніж відпочивати з думкою про майбутню роботу. Так повелося відтоді, коли людство зажило  втиснувшись у рамки загальних трудових правил. Але українці живуть під негласним гаслом «свята не буває забагато». Скажімо, тільки цієї весни українці матимуть шість вихідних днів на честь державних свят. Додаткові вихідні багато хто щиро вважає отією самою компенсацією від держави за маленькі зарплати й великі рахунки - за зниження рівня нашого з вами життя. Але гірка іронія ситуації в тому, що насправді вони – ці вихідні- є не компенсацією, а причиною вищезгаданого.

Я вважаю, що ми ще не заробили собі на таку величезну кількість свят, як європейці, - а більшість із них відпочивають удвічі менше, ніж ми. 
Успішні країни можуть собі дозволити часті гуляння. А ми повинні орати. І не шукати приводу ухилятися від роботи, додаючи нові й нові "святкові дні". Свята повинні відповідати цінностям. А в нас що виходить?  

1 травня в українців було б справедливо назвати "Днем садіння картоплі" або "Днем шашлика". Чи можуть претендувати свята з такою назвою на статус загальнонаціональних? На державному рівні, з офіційними вихідними, можна відзначати тільки ті дати, які означають щось важливе для держави.
 Або візьмемо свято 8 березня. У радянські часи його суть спотворили, перетворивши на "свято мімози й трьох тюльпанів" і витравивши його первинний зміст - боротьбу жінок за свої права… А тим часом  повага до жінок не визначається наявністю на їхню честь одного вихідного дня, і така суть не може відповідати державному святу. Ніщо не заважає дарувати квіти жінкам і говорити компліменти в будь-який інший день. В робочий день!
 Далі-ще «веселіше». Такого поняття, як "відпрацьовувати додатковий вихідний день" нема навіть у тих цивілізованих країнах, де вихідними є одіозні 8 березня й 1-2 травня (а тут ми потрапили в «ще ту» компанію- ці дні, крім нашого північного сусіда, державним вихідним вшановують у Буркіна-Фасо, Кенії, Мадагаскарі, Гвінеї-Бісау, Замбії, Камбоджі, Китаї, Конго, Лаосі, Північній Кореї, Уганді… Ну, ви зрозуміли) Ось типовий, сказати б – класичний приклад оксюморону, тобто, поєднання двох протилежних за змістом понять. Якщо дається вихідний, то відпрацьовувати його замість іншого вихідного ніби не треба. Але коли вже працюємо в суботу замість дня, визначеного державою вихідним, то й вихідний несправжній. Та й взагалі термін "відпрацьовувати вихідний, якщо свято припадає на неділю" - родом із пізнього СРСР, який, відповідно до законів жанру, впадав у «старечий» маразм.

 Пригадуєте анекдот про ледаря, який стверджував, що: «Я йду на роботу. Просто повільно. Дуже повільно. Збоку може навіть видатися, що я лежу…». Україна йде до позитивних змін. Просто повільно. Дуже повільно…  І, на жаль, цього року  на прийдешнє 8 березня продавці квітів знову відчують себе товстосумами, а 1 і 2 травня з лісопосадок буде доноситися аромат шашликів…


Повернутися
06.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.