Анекдоти №107

— Я зараз випишу вам таблетки, прийматимете їх п’ять разів на день після їди.
— Лiкарю, де я візьму стільки їди?

**

В одного пастуха запитали:

— Як вам удалося дожити до 120 років?

— По-перше, я працюю на свіжому повітрі. А по-друге, вже сто десять років я кричу на баранів, а не навпаки!

* * *

— Дівчино, я просив хлористий кальцій, а ви мені дали ціаністий калій. Що мені робити?

— Доплатiть у касу дві гривні.

* * *

— Алло! У мене у ванній iз крана тече вода.

— А що має текти?

— Судячи з оплати по квитанції — «Хеннесі».

* * *

— Фімо, сходи по хліб! Я приготувала фіш, запекла курочку, відкрила банку чорної ікри і нарізала ковбаску!

Фіма біжить у магазин, прибiгає додому і запитує:

— А де це все, Саро?

— А ти хотів, щоб я з балкона перед усіма кричала: «Купи хліба, нам суп ні з чим їсти»?

 


Повернутися
06.03.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.