Як і гроші заробляти, і до душі справу мати

Розповіли тернопільські «селф-мейд» підприємці     

Як математик і магістр з комп’ютерної інженерії відкрили власну студію танцю, як переселенка з Чорнобильської зони стала успішним перукарем і відкрила власну Академію краси, як власник "Території взуття" ледь не опинився на вулиці без квартири та інші історії тернопільських підприємців ...

Мотиваційний і повчальний тренінг "Історії успіху", який організувала громадська організація "Атом", відбувся в четвер, 2 березня, пише «20 хвилин». На заході успішні люди Тернополя розповідали про тернистий шлях до мети.

 Захоплення танцями переросло в бізнес

Про це розповідають хореографи та засновники танцювальної студії Primoballo Юлія Плюсквік та Богдан Баран. Юлія за спеціальністю математик, а Богдан - магістр з комп’ютерної інженерії.

- З захоплення в бізнес це переросло зовсім випадково, - розповідає Юлія Плюсквік. – Ми довго займались танцями в спорті і не планували відкривати свою студію танцю. Знайомі попросили нас зробити постановку першого весільного танцю. Ми зняли це на відео та виклали в інтернет. І тут до нас почали дзвонити та замовляти постановки. Перший сезон було важко, тому що ми працювали з різними людьми, до кожного з яких потрібен свій підхід, ми платили велику оренду, що теж було не дуже вигідно. І тоді ми вирішили зробити великий крок: від'єднатись від великої організації і почати справу самим. Тут же ми зрозуміли, що на улюбленій справі можна непогано заробляти.

Без труднощів нікуди, стверджує напарник.

- Звісно, виникали труднощі, - продовжує Богдан Баран. - Зокрема, через те, що ніякий орендатор і школа не будуть співпрацювати з вами, якщо ви офіційно не зареєстровані і не можете підписати з ними договір. Тому починати було важко і ризиковано. Але, коли ви починаєте якусь справу – це завжди ризик. І як каже Юля: "Є два варіанти: вийде або не вийде". Так, ми втомлюємось, бо буває, що по вісім годин без перерв займаємось, але втома фізична, а не моральна, бо ми робимо улюблену справу.

Бувало, не вистачало на хліб

Перукар, стиліст, візажист та засновник "Академії краси" Наталія Бабич розповідає, що починала без допомоги впливових родичів та знайомих. Каже, бувало, не вистачало на хліб.

- Нас переселили сюди з Чорнобильської зони, - розповідає пані Наталія. - Я була сама з двома дітьми і доглядала хвору маму. Були часи, коли в мене не було куска хліба. Але лише після того,як поставила дітей на ноги, зайнялась своєю кар'єрою. Спеціаліст в області краси радить ніколи не здаватись і гордо підійматись після падінь.

- Я бачила людей, які падали за крок до цілі, - продовжує Наталія Бабич. - Але, навіть, якщо ти впав, вмій встати достойно і дійти до мети. Я лише зараз розумію, скільки досвіду дають проблеми. Після того, як діти пішли на свій хліб, я поїхала в головну академію краси світу, зараз вона знаходиться в Сочі. Закінчила її, отримала диплом і після того поставила цілі, як зробити щось велике. Хотіла салон, але потім думаю «Чому салон? Я хочу академію. Я цього заслужила». В житті дуже важливо любити один одного, а ще важливо любити проблеми. Звісно, в роботі було різне, бо не помиляється той, хто не робить. І коли я ставила перед собою цілі, в мене був зошит мрій. Перед сном завжди переглядала палітурки, за якими були сховані картинки моєї мрії. Але якось мене так понесло по течії часу, що декілька років не відкривала той зошит. Згадала про нього, відкрила і дивлюсь "тут була", "те бачила" і навіть моя академія така ж як на картинці. Ви уявляєте? Нічого більше не треба, лише мета, любов до життя і зошит мрій.

Ризикував опинитися на вулиці

Екс-директор "Території взуття" Юрій Хоміцький розповів, що, починаючи бізнес, ризикував залишитись на вулиці.

- Я не займався взуттєвою справою взагалі, - ділиться пан Юрій. - Зараз я хотів би вчитись, бо це переросло в сімейний бізнес. Дуже шкода, що наші діти тратять час на здобуття непотрібних дипломів. Я, як власник приватного підприємства, скажу вам: мені не треба вашого диплому, покажіть мені, що ви вмієте. І так в кожній галузі. Треба любити свою справу. Як ти любиш роботу, так вона тобі віддає. Юрій Хоміцький каже, що він не починав якусь невідому справу, бо всі знали про ремонт взуття та робили його, але він підійшов до справи з любов'ю.

 - Виготовлення взуття, пошиття, ремонт – це все було, - продовжує екс-директор. - Я просто підійшов до цього технічно і з любов'ю. У всіх ж асоціація з ремонтом взуття: брудний старий кіоск і дядько в кашкеті з сигаретою. Я в свою чергу купив німецьке обладнання, зробив 180 взуттєвих послуг та орендував великі гарні приміщення. Дуже хотілось би, щоб раніше хтось мені підказував в житті, як правильно зробити, як поступати, але я все відчув на собі і радий, що спробував. Хоч бізнес – це ризик. Я двічі давав свою квартиру під заставу. Я міг залишитись на вулиці. Але точно кажу вам: спробувати варто!

Бізнес почала після того, як народила трьох дітей

Співзасновник "Студії моди D.V.K." Людмила Велика каже, що в житті їй згодилось все, чим займалась і, поки є можливості, потрібно використовувати кожну з них.

- Наша студія одягу створена для жінок, - починає розповідь Людмила. - Спочатку це був лише індивідуальний пошив, зараз шиємо готові колекції. І поки я не почала займатись пошиттям одягу, займалась дуже багато чим. Швеєю хотіла бути з дитинства, в моїх ляльок були найкращі плаття з манжетами та підігнуті спідниці. Але батьки не бачили в цьому перспективи. Тому за освітою я менеджер зовнішньо-економічної діяльності. Але зараз, коли я почала займатись своїм бізнесом, розумію, що моя професія таки стає мені в пригоді. Народила дітей, виховувала їх, відкинула усе на інший план. Коли діти підросли, я разом з чоловіком почала фотографувати. Потім ми перестали цим займатись, я народила третього сина і, коли вже він підріс, я зрозуміла, що таки хочу шити. Пішла на курси шиття, потім кравця. Зрозуміла, що хочу створювати одяг. І Бог послав мені тих моїх ангелів-працівників. Разом створили студію D.V.K. , назва створена з перших літер наших прізвищ. Тепер пригодився мені досвід фотографа, бо фотографую луки і знаю як це правильно зробити. Пам'ятайте, немає неперспективної чи непрестижної роботи. Якщо ви будете робити це найкраще – успіх прийде.

Варто вчитися у найкращих

В цьому ж впевнений засновник школи DRIVExpert Михайло Шмигельський, а також рекомендує вчитись в найкращих, щоб досягти результатів. –

 Взагалі, з чого з'явилась моя ідея? - починає розповідати пан Михайло. - Я змалечку любив автомобілі, як кожен хлопчик, напевне, мріяв про спортивні марки. Коли отримав посвідчення водія, поїхав на курси покращення автомобільного водіння спочатку в Київ, потім в Вінницю. І скажу вам точно, якщо хочете досягати кращих результатів – завжди вчіться в найкращих. В одній із автошкіл Тернополя Михайлові сказали, що в їхніх обов'язках навчити людей переключитись на другу передачу і "з Богом", а його це зовсім не влаштовувало.

- Знав, що є багато шкіл, де вчать кермувати, - продовжує чоловік. - Я ходив в тернопільські автошколи і пропонував свої послуги. Казав, що вмію вчити їздити, можу дуже добре навчити їздити. Мені ж відповіли, що, якщо вони навчили їздити на першій-другій передачі – то все, з Богом і до побачення. І тут я зрозумів, що мої погляди на навчання розходяться з їхніми і вирішив створити свою школу, де навчати буду сумлінно. Звертаючись до слухачів, Михайло наголосив, що важливо ставити мету. Що дорога до мрії не буде встелена пелюстками троянд та пальмовим віттям. І, якщо впали, то потрібно піднятись, з'ясувати причину, зробити висновки і пішли далі. Не варто знеохочуватись і кидатись по інших справах, бо так точно нічого не вийде.


Повернутися
06.03.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.