Поради тернопільського офтальмолога: як зберегти зір до старості

 У  дні, коли вимикається інтернет, як правило, спочатку дратуємось. Потім заспокоюємося, бо поломку усунути раніше, ніж змилується це зробити оператор, все одно не вдасться. А далі – особисто в мене, пише teren.in.ua, – зʼявляється купа вільного часу. І це пречудово.

 Але я до чого?.. Навіть при вимкненому інтернеті мами-тати, які намагаються багато встигнути в житті, підсовують дитині ґаджет із закачаними в нього мультиками, іграми тощо і дитина щаслива. Адже дитину треба вміти чимось «задіяти» і це – найпростіший спосіб, повідомляє Про.те.

 Наведу кілька прикладів з життя. Приходжу до магазин одягу. Мама, яка взяла дитину на роботу, виконує свої обовʼязки, а 8-9-літній хлопчак із задоволенням «тоне» чи то в іграх, чи то в мультиках. Сумніваюсь, що він читає хоч би Гаррі Поттера…

 Розумію, є різні життєві обставини, але розповідаю далі: у маршрутках, подекуди в кафе та сама ситуація – щоб якось зацікавити дитину, яка знудилась, їй включається смартфон для перегляду. Однак у нокаут мене вводять фрази такого типу: «Моїй Діанці (імена з етичних міркувань змінено) всього лише 2 рочки, а вона вже вміє малювати пальчиком на планшеті. Варіацій безліч, а суть одна – як можна?!

 Коли ще я була маленькою, то єдине, що мені дозволяли дивитися – це вечірня казка, після якої я мирно впадала у сон.

 Далі з віком запам’ятала, що дивитись телевізор дітям можна не ближче, як за 3 метри, не довше як 30-45 хвилин в день.

 А що ми маємо тепер? Дитина не просто дивиться планшет, майже торкнувшись його носом, дитина дивиться пристрій, який непристосований для такого тривалого перегляду  в силу своїх технічних особливостей. Занадто яскравий екран смартфонів, навіть якщо у вас лед-екран чи psl, спричиняє сильне навантаження на сітківку, на апарат внутрішніх і зовнішніх м’язів ока, викликаючи ускладнення за типом спазму акомодації, а згодом і міопії. Тому якщо хочете добре зробити дитині – завантажте дитячі книжки хоча у електронну книжку. Особливості її екрану більше подібні до справжньої книжки і не завдають такої вираженої шкоди зоровому апарату. І дитини, і дорослого.

  Тому, можете, звичайно, зі мною не погоджуватись, але якщо не бажаєте створити для дитини передумови до використання окулярів уже в першому класі – не давайте дитині гаджети взагалі, хоча би до 2-3 років.

 Таким чином, якщо ви все-таки не прислухаєтесь до цієї поради, є велика ймовірність, що уже у віці 3-4 років найулюбленішою (аж до істерик з приводу її вимикання) іграшкою стане саме ґаджет. Воно того варте?!

 Отже: виникає порушення здоровʼя, в першу чергу зору. Який механізм?

 Довкола ока є мʼязи – мʼязи, які його можуть дещо витягувати здовж поздовжньої осі  (при погляді вблизь), також при цьому очі конвергують сходяться ближче до носа). При погляді вдаль – скорочуються (напружуються) зовнішні м’язи, які око дещо «сплощують» по поздовжній осі. Звідси, висновок: якщо ви довго дивитесь вблизь, час від-часу слід дивитись вдаль, щоб око відпочивало. Наприклад, у вікно. Ще краще встати зі зручно крісла чи ліжка і зʼїсти яблуко. Чи випити склянку води.

 Всередині ока теж є мʼязи, які відповідають за скорочення кришталика – так званої лінзи ока. Коли ми дивимось вблизь, він стає опуклішим, заломлююча сила ока збільшується і ми чітко бачимо близькі предмети. Той самий екран смартфона. Коли дивимось вдаль – око релаксує, кришталик сплощується за рахунок протилежної дії того самого внутрішньоочного м’яза, який розташований довкола кришталика. Таким чином, щоб розслаблявся і внутрішньоочний мʼяз, теж варто дивитись вдаль. А ще краще – підійти до вікна, наклеїти чи намалювати маркером маленьку цятку і протягом хвилин 2-3 дивитись то на неї, то на найдальше дерево чи будинок за вікном. Якщо такої можливості немає – розташовуємо свій вказівний палець перед носом на відстані до 10-15 см (не боїмось бути схожими на Піннокіо) і дивимось то на нього, то на найдальший предмет у кімнаті.

 Таким чином, частково можна буде запобігти виникненню спазму акомодації – патології, яка пов’язана із перевантаженням ока (кришталика та мязів), і в майбутньому уникнути справжнього захворювання – міопії (короткозорості).

 Далі: під час перегляду дитиною мультика не допускайте (і себе, до речі, контролюйте), щоб екран наближався до очей ближче, ніж на 25-30 сантиметрів.

 Час безперервного контакту зі смартфоном чи планшетом – не довше 30 хвилин. Адже безперервне мерехтіння надміру яскравих елементів створює величезне навантаження на очі.

  Узагалі, побутує така думка – що міопія – це захворювання цивілізації. Ще у кам’яному віці із появою необхідності у жінки частіше дивитись на близьку відстань (при шитті рибʼячою кісточкою, при уважному розгляданні ягід щодо ступеня їхньої зрілості тощо) вони, порівняно з чоловіками, стали більш частими жертвами цього порушення зору. Однак ера ґаджетів надала нам майже рівні права й можливості отримати короткозорість.

 Тому згадаймо, що вільні козаки, які завжди дивляться вдаль, на широке зелене поле – це наш стиль життя. Вільні люди, які не залежать від зомбоящика – але мчать на конях у полі золотої пшениці – це теж наш стиль життя. Навіть коли поруч в офісі сидить сусід і закриває спиною найдальше дерево, а дитина тягне за ногу, бо хоче вашої уваги… або смарфона…  


Повернутися
03.03.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.