ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №104

Про відомий вислів римлянина Гая Плінія Старшого «In vino veritas»- «Істина-в вині» чули багато людей, але мало з них задумувалося над його справжнім сенсом. Його так часто вживали у найрізноманітніших значеннях – від заклику випити до засудження пияцтва - і з такою кількістю найрізноманітніших продовжень афоризму (ось найвідоміші з них:  «істина у вині, здоров'я у воді»,  «істина у вині не раз тонула», «істина у вині-отже, вип'єм…») що вивести, де тут істина, уже насправді надзвичайно складно.

 Як людина, безпосередньо причетна до виноробства, зазначу: істина у вині може бути тоді, коли вино-істинне. Щоб вино приносило задоволення і викликало лише позитивні думки й емоції, необхідний якісний продукт і культура споживання напою. У нашій країні, де абсолютна більшість населення не мала поняття, як і з чим правильно смакувати вино і де благородну назву „портвейн” носила рідина, після дегустації якої у жителів міста Порту стався б нервовий зрив, це було майже неможливо. На щастя, нині ситуація виправляється, відкриваються курси сомельє, багато де в Україні (і, зокрема, і на Монастирищині) ростуть і наливаються сонцем виноградники, аби потім явити світу ароматне диво… 

  Як шанувальник вина, скажу, що вино - не лише ліки (що нині доведено науковцями!), а задоволення, проникаюче в усі закутки тіла і душі малесенькими крапельками, невидимими дзюркотливими цівками  і молекулами виноградинок. Вино веселить, тішить, відволікає, налаштовує, відносить, і ще багато-багато різних дієслів, які кожен може використовувати на свій смак… 

 А як поет, навряд чи помилюся, коли скажу, що вино й поезія — речі нероздільні. Точніше, вино — то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе:  душу й тіло, любов і ненависть, пам’ять і забуття, а ще — насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу... Що таке наповнений по вінця келих? Ясна річ, — повнота буття, п’янка любов. А що символізує келих випитий? Сум за тим, що минуло. Хоч, зрештою, і повен келих може бути символом цієї проминальності. Недаремно писав   колись Іван Максимович: життя — то повен келих, що падає й розлітається в друзки від нашого найлегшого необережного дотику… І в цьому - також істина.


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.