ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №104

Про відомий вислів римлянина Гая Плінія Старшого «In vino veritas»- «Істина-в вині» чули багато людей, але мало з них задумувалося над його справжнім сенсом. Його так часто вживали у найрізноманітніших значеннях – від заклику випити до засудження пияцтва - і з такою кількістю найрізноманітніших продовжень афоризму (ось найвідоміші з них:  «істина у вині, здоров'я у воді»,  «істина у вині не раз тонула», «істина у вині-отже, вип'єм…») що вивести, де тут істина, уже насправді надзвичайно складно.

 Як людина, безпосередньо причетна до виноробства, зазначу: істина у вині може бути тоді, коли вино-істинне. Щоб вино приносило задоволення і викликало лише позитивні думки й емоції, необхідний якісний продукт і культура споживання напою. У нашій країні, де абсолютна більшість населення не мала поняття, як і з чим правильно смакувати вино і де благородну назву „портвейн” носила рідина, після дегустації якої у жителів міста Порту стався б нервовий зрив, це було майже неможливо. На щастя, нині ситуація виправляється, відкриваються курси сомельє, багато де в Україні (і, зокрема, і на Монастирищині) ростуть і наливаються сонцем виноградники, аби потім явити світу ароматне диво… 

  Як шанувальник вина, скажу, що вино - не лише ліки (що нині доведено науковцями!), а задоволення, проникаюче в усі закутки тіла і душі малесенькими крапельками, невидимими дзюркотливими цівками  і молекулами виноградинок. Вино веселить, тішить, відволікає, налаштовує, відносить, і ще багато-багато різних дієслів, які кожен може використовувати на свій смак… 

 А як поет, навряд чи помилюся, коли скажу, що вино й поезія — речі нероздільні. Точніше, вино — то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе:  душу й тіло, любов і ненависть, пам’ять і забуття, а ще — насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу... Що таке наповнений по вінця келих? Ясна річ, — повнота буття, п’янка любов. А що символізує келих випитий? Сум за тим, що минуло. Хоч, зрештою, і повен келих може бути символом цієї проминальності. Недаремно писав   колись Іван Максимович: життя — то повен келих, що падає й розлітається в друзки від нашого найлегшого необережного дотику… І в цьому - також істина.


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…