ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №104

Про відомий вислів римлянина Гая Плінія Старшого «In vino veritas»- «Істина-в вині» чули багато людей, але мало з них задумувалося над його справжнім сенсом. Його так часто вживали у найрізноманітніших значеннях – від заклику випити до засудження пияцтва - і з такою кількістю найрізноманітніших продовжень афоризму (ось найвідоміші з них:  «істина у вині, здоров'я у воді»,  «істина у вині не раз тонула», «істина у вині-отже, вип'єм…») що вивести, де тут істина, уже насправді надзвичайно складно.

 Як людина, безпосередньо причетна до виноробства, зазначу: істина у вині може бути тоді, коли вино-істинне. Щоб вино приносило задоволення і викликало лише позитивні думки й емоції, необхідний якісний продукт і культура споживання напою. У нашій країні, де абсолютна більшість населення не мала поняття, як і з чим правильно смакувати вино і де благородну назву „портвейн” носила рідина, після дегустації якої у жителів міста Порту стався б нервовий зрив, це було майже неможливо. На щастя, нині ситуація виправляється, відкриваються курси сомельє, багато де в Україні (і, зокрема, і на Монастирищині) ростуть і наливаються сонцем виноградники, аби потім явити світу ароматне диво… 

  Як шанувальник вина, скажу, що вино - не лише ліки (що нині доведено науковцями!), а задоволення, проникаюче в усі закутки тіла і душі малесенькими крапельками, невидимими дзюркотливими цівками  і молекулами виноградинок. Вино веселить, тішить, відволікає, налаштовує, відносить, і ще багато-багато різних дієслів, які кожен може використовувати на свій смак… 

 А як поет, навряд чи помилюся, коли скажу, що вино й поезія — речі нероздільні. Точніше, вино — то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе:  душу й тіло, любов і ненависть, пам’ять і забуття, а ще — насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу... Що таке наповнений по вінця келих? Ясна річ, — повнота буття, п’янка любов. А що символізує келих випитий? Сум за тим, що минуло. Хоч, зрештою, і повен келих може бути символом цієї проминальності. Недаремно писав   колись Іван Максимович: життя — то повен келих, що падає й розлітається в друзки від нашого найлегшого необережного дотику… І в цьому - також істина.


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.