Анекдоти №105

**

— Васю, ти віриш у кохання з першого погляду?
— У моєму віці вже зір поганий. Помацати треба.

**

Як ви гадаєте, куме, чому нашi спецслужби не можуть знайти «золотий батон» Януковича?
— Так Яник його розпиляв i посушив на сухарi!

**

Захеканий мiнiстр оборони вбiгає до головного кабiнету на Банковiй.

— Пане Президенте, наша армiя нас зрадила!

— Що, йдуть на Київ?

— Нi, взяли Крим i Донбас, iдуть на Москву!

* * *

Поїзд. Входить п’яний. На запитання кондуктора про квиток повідомив, що в нього немає грошей.

— А на горілку були? — риторичне запитання кондуктора.

— Друг мене пригощав.

— А чому не дав на дорогу?

— Як це не дав? — витягуючи з-за пазухи півлітра.

* * *

Блондинка на іномарці в автосервісі. Механік запитує:

— Що у вас сталося?

— Вона постiйно глухне. Сім автосервісів об’їздила — всюди відмовляють у ремонті!

— Зараз усе полагодимо!

Механік відкриває капот, а під ним записка: «Вона їздити не вміє, я платити не буду. Чоловік».

**

Розмовляють два бідняки:

— Петре, що б ти робив, якби в тебе було стільки грошей, як в олiгарха?

— Мені цікаво, що б робив олiгарх, якби в нього було стiльки грошей, як у мене.

* * *

— Як справи у вашого сина у школі?

— Уже краще, але поки ще ходжу на батьківські збори під чужим прізвищем.

* * *

Абрам і Сара їдуть в автомобілі, Сара за кермом. Попереду світлофор. Раптом Сара кричить:

— Абрамчику, відмовили гальма, я не можу зупинитися!

— Терміново перелаштуйся в лівий ряд, там попереду машина дешевше, ніж праворуч!

* * *

— Борю, я тобі так скажу: дітям потрібно віддавати все найкраще. Виростуть — все одно віднімуть.

* * *

Чоловiк iз фотомоделлю заходять в один iз найдорожчих хутряних магазинів.

— Покажіть жінці норкову шубу, — каже чоловiк продавцевi.

Той приносить шубу за 30 тисяч доларів, дама її одягає.

— Я випишу зараз чек, — каже чоловік.

— Ви можете забрати шубу після того, як чек буде підтверджено в банку.

Наступного дня чоловiк знову з’являється в магазині.

— На вашому рахунку нічого немає, — каже продавець.

— Я лише зайшов подякувати вам за одну з найкращих ночей у моєму житті.

* * *

 


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...