Анекдоти №105

**

— Васю, ти віриш у кохання з першого погляду?
— У моєму віці вже зір поганий. Помацати треба.

**

Як ви гадаєте, куме, чому нашi спецслужби не можуть знайти «золотий батон» Януковича?
— Так Яник його розпиляв i посушив на сухарi!

**

Захеканий мiнiстр оборони вбiгає до головного кабiнету на Банковiй.

— Пане Президенте, наша армiя нас зрадила!

— Що, йдуть на Київ?

— Нi, взяли Крим i Донбас, iдуть на Москву!

* * *

Поїзд. Входить п’яний. На запитання кондуктора про квиток повідомив, що в нього немає грошей.

— А на горілку були? — риторичне запитання кондуктора.

— Друг мене пригощав.

— А чому не дав на дорогу?

— Як це не дав? — витягуючи з-за пазухи півлітра.

* * *

Блондинка на іномарці в автосервісі. Механік запитує:

— Що у вас сталося?

— Вона постiйно глухне. Сім автосервісів об’їздила — всюди відмовляють у ремонті!

— Зараз усе полагодимо!

Механік відкриває капот, а під ним записка: «Вона їздити не вміє, я платити не буду. Чоловік».

**

Розмовляють два бідняки:

— Петре, що б ти робив, якби в тебе було стільки грошей, як в олiгарха?

— Мені цікаво, що б робив олiгарх, якби в нього було стiльки грошей, як у мене.

* * *

— Як справи у вашого сина у школі?

— Уже краще, але поки ще ходжу на батьківські збори під чужим прізвищем.

* * *

Абрам і Сара їдуть в автомобілі, Сара за кермом. Попереду світлофор. Раптом Сара кричить:

— Абрамчику, відмовили гальма, я не можу зупинитися!

— Терміново перелаштуйся в лівий ряд, там попереду машина дешевше, ніж праворуч!

* * *

— Борю, я тобі так скажу: дітям потрібно віддавати все найкраще. Виростуть — все одно віднімуть.

* * *

Чоловiк iз фотомоделлю заходять в один iз найдорожчих хутряних магазинів.

— Покажіть жінці норкову шубу, — каже чоловiк продавцевi.

Той приносить шубу за 30 тисяч доларів, дама її одягає.

— Я випишу зараз чек, — каже чоловік.

— Ви можете забрати шубу після того, як чек буде підтверджено в банку.

Наступного дня чоловiк знову з’являється в магазині.

— На вашому рахунку нічого немає, — каже продавець.

— Я лише зайшов подякувати вам за одну з найкращих ночей у моєму житті.

* * *

 


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.