«Танцюють усі» по-гусятинськи

На перерві витанцьовують не лише учні, а й вчителі та директор!

За лічені дні про звичайну, здавалося б, Гусятинську школу довідалася вся Україна! А все тому, що перерви у  ЗОШ І-ІІІ ступенів смт. Гусятин  не прості-а танцювальні! Між уроками шкільне фойє перетворюється на… танцмайданчик! Танцюють усі: від первачків до майбутніх випускників, а компанію драйвовим школярам складають навіть педагоги та директор!

- «Танц-розминки» на перервах - ініціатива старшокласників школи, - зазначає на сторінці навчального закладу у мережі Фейсбук його директор Олександра Демкура. - Я  тільки дала їм "зелене" світло. І сама залюбки з ними витанцьовую...

“Наші танцювальні перерви набирають обертів, -зазначається на сторінці школи у Фейсбуку. - Це хороший спосіб зайняти дітей. А скільки позитивних емоцій!!! Щира подяка найактивнішим організаторам цим перерв - дівчатам-одинадцятикласницям: Юлії Сукач, Христині Кіндзер, Катерині Кінделевич, Юлії Біленькій, Тетяні Дичок…»

  Відео із танцювальними перервами набирає сотні переглядів в інтернеті, а з густинських школярів радять брати приклад усім учням країни. Їх танцювальні «па» не особливої складності, тут головне-розім’ятися і отримати заряд позитиву та бадьорості.


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.