«Голос країни…» тернополянки з Лондона!

Уже  однієї цієї фрази вистачило, аби всі тернополяни, які минулого недільного вечора принишкли перед блакитним екраном, вслухаючись у “Голос країни”, затамували подих і взялися тримати кулаки за нашу землячку. І це… спрацювало! Відтепер Христина Дмитрик — підопічна тренера Сергія Бабкіна  і одна з учасниць проекту. А нам усім кортить, звісно ж, дізнатися про талановиту землячку більше. І хоча нині Христина уже знову в Лондоні (вона, як зауважила сама жінка, в Україну приїжджала буквально на кілька днів зйомок), “НОВІЙ…” вдалося сконтактувати з нею і дізнатися про деякі ексклюзивні подробиці з життя…

Якщо співати — то хором!

Її любов до музики родом з дитинства. Ще 8-річною школяркою Христина  почала відвідувати Тернопільську дитячу хорову школу “Зоринка”.

“Саме її керівник – світлої пам’яті Ізидор Доскоч — назавжди прищепив мені любов до хорового співу, і з його подачі я уже дев’ятий рік є лідером і диригентом рок-хору в Лондоні… Цей хор – колосальне явище в музичній культурі Британії, адже він налічує загалом 26 тисяч осіб! Я ж керую чотирма сотнями хористів. Хор аматорський, у ньому займаються люди різного віку і професій — вчителі, лікарі, хтось уже пенсіонер, а хтось ще зовсім юний… Більшість хористів — англійці, але є вихідці з Австралії, Америки і навіть мої земляки-українці…”

 У  12 років Христина разом з батьками та молодшим братиком виїхала з Тернополя.  “Ми переїхали з сім’єю в Англію у 2001 році, коли мама вступила до університету в Лондоні, — розповідає Христина Дмитрик. — Ми з братом (він молодший за мене, йому на той час було тільки 10) зовсім трішки знали англійську мову і спершу нам  було важко звикнути.  Перші місяці я плакала і сумувала за Тернополем і друзями. Але згодом  вчителька музики дізналася, що я співаю і граю на фортепіано. Після першого шкільного концерту, де я, пригадую,  заспівала пісню Селін Діон, у мене уже з’явилися нові друзі і впевненість у собі.  Так почалася моя музична кар’єра…

З часом я вступила до Королівської Музичної академії в Лондоні. Один з найзнаковіших для мене моментів — коли, виступаючи у престижному концертному залі “Віґмор Хол”, акапельно виконала українську пісню “Ой, летіли дикі гуси” і побачила сльози на очах слухачів-англійців…

Ми з хором часто виступаємо як на великих сценах, як, скажімо, відомий стадіон “Уемблі”, так і на менших, збираємо кошти на різноманітні благодійні акції.  До слова, нині разом з хористами готуємося до поїздки в Україну на початку серпня,  а саме до Львова і рідного мені Тернополя. Проте оскільки кількість місць у літаку обмежена, сюди на перший раз приїдуть  лише 70 хористів.”

Голос до «Голосу…» доведе

“На проект “Голос країни’7” вирішила піти, бо хотіла почути реакцію тренерів та української публіки, — каже Христина. — А ще тому, що сумую за Україною, і участь у вокальному шоу дала мені ще один привід частіше її відвідувати… Дуже хвилювалася під час виступу. Навіть коли співала на “Уемблі” перед десятьма тисячами глядачів, переживала менше…  Проте коли “відспівалася” і взялася до “хорового співу” з тренерами проекту, відразу ж хвилювання спало і відчула себе як удома…

Тішуся, що стала частиною проекту “Голос країни” і що маю такого тренера, як Сергій Бабкін. Власне, і його пісню “Нева” для сліпих прослуховувань обрала тому, що давно слухаю та люблю і цього виконавця, і гурт “5nizza”, учасником якого він є.  Це моя перша участь у такому вокальному шоу і для мене дуже приємно було почути схвальні відгуки про свій виступ — і від української публіки, і від англійських друзів. А найбільш щемна — підтримка рідних. Батьки хочуть,  щоб я займалася улюбленою справою, а мій чоловік (він англієць), аби мене підтримати, спеціально прилетів зі мною до Києва із Лондона! Каже, що тепер підштовхуватиме мене взяти участь ще й в англійському варіанті “Голосу…”


Повернутися
25.02.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!