ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №103

Колись, ще в часи козаччини, коли хотіли дізнатися щось про людину, її запитували не «Хто ти», а  «Чий/чия ти?» Тобто, яких батьків діти? Цікаво, якби таке нині запитали у нас…

Хто ми? Чиї онуки та правнуки? Чи знаємо ми свій родовід? Буває, що люди нічого не можуть сказати уже про дідідів-прадідів. А ось народи Азії знають свій родовід за сім-вісім поколінь, а іноді й більше. Але не українці, які з дитинства були втягнені у коловорот масового штучного забування.

 Понад піввіку вся країна хворіла «добровільною амнезією», коли українці вважали за правильне не розповідати дітям про «неугодних» системі предків-  замордованих голодом,  розкуркулених та відправлених до Сибіру селян, «ворогів народу»- воїнів УПА, розстріляних і замучених, зниклих безвісти, засланих на чужину на важкі роботи. Дуже влучно написали брати Капрнови про Забудь-річку, ту саму, яку давні греки називали Лета. Тільки у грецькій міфології ця річка розділяє світи живих і мертвих, аби душа, переходячи через неї, забувала своє минуле, а в українських реаліях Забудь-річка розлилася між поколіннями й тече між ними досі чи не в кожній родині.  «Забудь-річка», яку вирито поперек людської пам’яті, пам’яті поколінь.  Її прокопали просто поміж нами і батьками, щоб ми не могли довідатися, ким є насправді. Щоб сини й доньки засланих на сибіри упівців, які там і залишилися (в Україні ні на нормальну освіту, ні на роботу дітям «ворогів народу» сподіватися було годі) кілька десятиліть по тому дивилися десь в російській глибинці новини про телевізору і коментували «звірства хунти та бандєровцов».

Стирання  пам’яті губить націю і цілі народи, нівелює всі надбання минулого й знову й знову породжує війни, кров, входження в ту ж річку забуття та історичного небуття.

Діти виросли, не знаючи про своїх пращурів. Дітей виховували без озирання у минуле. І зараз ми пожинаємо свої плоди.  

Потрібно розповідати дітям і онукам, хто їх предки, чиєї вони крові і якої нації. Потрібно пробудити інтерес до історії свого роду, щоб людина усвідомила себе частиною свого народу.    

Недаремно синонімом до слова «родовід» є коріння. Якщо людина не знає своїх предків, то й не є носієм їх цінностей, а відтак може змінювати їх залежно від ситуації. Як дерево без кореня, яке стоятиме, поки не подме вітер. І впаде у той бік, куди його похилить вітер історії.