Анекдоти №104

Якби Толстой і Достоєвський зустрілися, то написали б роман «Війна та ідіоти».

**

Жінка на прийомі у лікаря:

— Лiкарю, чому ви сказали, щоб я висунула язик? Я вже давно це зробила, а ви на нього навіть не дивитеся?

— У тиші зручніше знайомитися з історією вашої хвороби.

* * *

Чоловік збирається йти, крутиться перед дзеркалом.

— Ти куди зібрався?

— На іподром.

— Тоді поквапся, а то твоя кобила вже двiчi телефонувала.

* * *

— Уявляєш, вчора прийшли гості, а мій чоловік почав розповідати непристойний анекдот. Так я його виставила за двері.

— Молодець, правильно зробила.

— І все — гості, щоб почути закінчення, пішли за ним.

* * *

Подружжя сидить у барі. Тут дружина помічає чоловiка біля барної стійки і показує на нього:

— Дивись, ось iз цим хлопцем я розлучилася сім років тому, і вiдтодi він усе п’є.

— Дурницi, ніхто стільки не святкує.

**

— Розумна, вихована, інтелігентна, навіть добра! Але як сідаю з дитиною за уроки, ніби два строки відсидiла.

**

Оголошення в поліклініці: «Лікар­няні сьогодні не видаватимуть. Якщо ви дійшли до поліклініки — дійдете й до роботи».

**

Коли я чую: «Буде й на твоїй вулиці свято», вiдразу сумнiваюся, чи на тій вулиці я живу?

 * * *

 Cара каже вчительці свого сина:

— Як ви могли дати моєму Сьомi завдання, в якому пляшка пива коштувала 37 копійок? Мій Мойша від хвилювання не мiг заснути!

 * * *

 У генерала народився онук. Щоб дізнатися, на кого він схожий, генерал посилає в пологовий будинок ад’ютанта.

— На вас! — радісно повідомляє ад’ютант.

— Доповідай деталі!

— Внучок ваш лисий, пузатий, нічого не тямить і весь час кричить.

 * * *

 Розмовляють дві подруги:

— Я зустрілася з чоловіком, але він мені не сподобався. Як ввічливо відмовити йому в подальшому спілкуванні?

— Я зазвичай у такому випадку в борг прошу велику суму. Ще жодного разу не було, щоб потім вони самі не зникали.

 * * *

 — Жінко, ця сукня вас повнить!

— Правда? А я все на пиріжки грішила.

**

Коли я чую: «Буде й на твоїй вулиці свято», вiдразу сумнiваюся, чи на тій вулиці я живу?

 * * *

 Cара каже вчительці свого сина:

— Як ви могли дати моєму Сьомi завдання, в якому пляшка пива коштувала 37 копійок? Мій Мойша від хвилювання не мiг заснути!

 * * *

 У генерала народився онук. Щоб дізнатися, на кого він схожий, генерал посилає в пологовий будинок ад’ютанта.

— На вас! — радісно повідомляє ад’ютант.

— Доповідай деталі!

— Внучок ваш лисий, пузатий, нічого не тямить і весь час кричить.

 * * *

 Розмовляють дві подруги:

— Я зустрілася з чоловіком, але він мені не сподобався. Як ввічливо відмовити йому в подальшому спілкуванні?

— Я зазвичай у такому випадку в борг прошу велику суму. Ще жодного разу не було, щоб потім вони самі не зникали.

 * * *

 — Жінко, ця сукня вас повнить!

— Правда? А я все на пиріжки грішила.


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!