Анекдоти №104

Якби Толстой і Достоєвський зустрілися, то написали б роман «Війна та ідіоти».

**

Жінка на прийомі у лікаря:

— Лiкарю, чому ви сказали, щоб я висунула язик? Я вже давно це зробила, а ви на нього навіть не дивитеся?

— У тиші зручніше знайомитися з історією вашої хвороби.

* * *

Чоловік збирається йти, крутиться перед дзеркалом.

— Ти куди зібрався?

— На іподром.

— Тоді поквапся, а то твоя кобила вже двiчi телефонувала.

* * *

— Уявляєш, вчора прийшли гості, а мій чоловік почав розповідати непристойний анекдот. Так я його виставила за двері.

— Молодець, правильно зробила.

— І все — гості, щоб почути закінчення, пішли за ним.

* * *

Подружжя сидить у барі. Тут дружина помічає чоловiка біля барної стійки і показує на нього:

— Дивись, ось iз цим хлопцем я розлучилася сім років тому, і вiдтодi він усе п’є.

— Дурницi, ніхто стільки не святкує.

**

— Розумна, вихована, інтелігентна, навіть добра! Але як сідаю з дитиною за уроки, ніби два строки відсидiла.

**

Оголошення в поліклініці: «Лікар­няні сьогодні не видаватимуть. Якщо ви дійшли до поліклініки — дійдете й до роботи».

**

Коли я чую: «Буде й на твоїй вулиці свято», вiдразу сумнiваюся, чи на тій вулиці я живу?

 * * *

 Cара каже вчительці свого сина:

— Як ви могли дати моєму Сьомi завдання, в якому пляшка пива коштувала 37 копійок? Мій Мойша від хвилювання не мiг заснути!

 * * *

 У генерала народився онук. Щоб дізнатися, на кого він схожий, генерал посилає в пологовий будинок ад’ютанта.

— На вас! — радісно повідомляє ад’ютант.

— Доповідай деталі!

— Внучок ваш лисий, пузатий, нічого не тямить і весь час кричить.

 * * *

 Розмовляють дві подруги:

— Я зустрілася з чоловіком, але він мені не сподобався. Як ввічливо відмовити йому в подальшому спілкуванні?

— Я зазвичай у такому випадку в борг прошу велику суму. Ще жодного разу не було, щоб потім вони самі не зникали.

 * * *

 — Жінко, ця сукня вас повнить!

— Правда? А я все на пиріжки грішила.

**

Коли я чую: «Буде й на твоїй вулиці свято», вiдразу сумнiваюся, чи на тій вулиці я живу?

 * * *

 Cара каже вчительці свого сина:

— Як ви могли дати моєму Сьомi завдання, в якому пляшка пива коштувала 37 копійок? Мій Мойша від хвилювання не мiг заснути!

 * * *

 У генерала народився онук. Щоб дізнатися, на кого він схожий, генерал посилає в пологовий будинок ад’ютанта.

— На вас! — радісно повідомляє ад’ютант.

— Доповідай деталі!

— Внучок ваш лисий, пузатий, нічого не тямить і весь час кричить.

 * * *

 Розмовляють дві подруги:

— Я зустрілася з чоловіком, але він мені не сподобався. Як ввічливо відмовити йому в подальшому спілкуванні?

— Я зазвичай у такому випадку в борг прошу велику суму. Ще жодного разу не було, щоб потім вони самі не зникали.

 * * *

 — Жінко, ця сукня вас повнить!

— Правда? А я все на пиріжки грішила.


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…