Екзотика з теплиці

Або як у Тернопільському селі хлібне дерево вирощували

32-річний Ігор Галущак із села Петриків Тернопільського району створив у домашній теплиці справжній екзотичний міні-сад. Тут вам і папайя, і гранат, і лимони- мандарини, а ще й інжир та оливкове дерево!.. Захоплення субтропічними рослинами в Ігоря виникло п’ять років тому.

Усе почалося зі смородини, яку я висадив на присадибній ділянці, – розповідає пан Ігор, – а потім вирішив спорудити теплицю. Спершу висадив щепи сорту «Пандероза» – це гібрид лимона з грейпфрутом. Торік урожай чималенький зібрав, плоди «Пандерози» важили до 600 грамів. А на одній гілці виріс навіть рекордсмен вагою 1500 грамів!  

Увагу привертає деревце із зеленими плодами. Цікавимося в господаря, як воно називається.

– Це папайя, – пояснює Ігор Галущак, – на неї ще кажуть динне, або хлібне дерево. Динним називають тому, що плоди за смаком нагадують цю солодку ягоду, а хлібним – через те, що коли їх підсмажити, відчувається приємний хлібний аромат. Папайю виростив з кісточки, а фрукт купив в одному із супермаркетів Тернополя. За три роки бачите, яке дерево вибуяло! До речі, це перший урожай, вже не можемо дочекатися, коли плоди достигнуть, щоб скуштувати, а у себе, на батьківщині, папайя плодоносить увесь рік.

Біля папайї ростуть кущі інжиру, з-поміж зеленого листя видніються зелені й темно-сині плоди. Господар зриває і дає скуштувати.

– Засушені вони ще солодші, – каже Ігор, – однак мої діти інжир більше люблять їсти свіжим. Щодня заглядають до теплиці, щоб переконатися, чи достиг. Інжир любить багато світла, у затінку плоди не дозрівають. Не любить рослина й сильної спеки. Частину кущів висадив у горщик і тримав на вулиці, лише на зиму заносив до теплиці, але переконався, що у закритому приміщенні інжир росте краще. Щоб розмножити кущ, Ігор укорінює живці у вазоні.

– До початку вегетації нарізаю кілька живців завдовжки 12–15 сантиметрів, – ділиться досвідом господар. – На зрізі виступає молочний сік. Кладу саджанець у горщик із водою, коли з’являться корінці, засипаю піском, а через тиждень – землею. Пересаджувати кущ можна лише за три-чотири тижні, коли корінь добре вживеться у ґрунт. Вирощувати інжир можна у вазоні в будинку, але треба формувати крону куща, інакше він виросте до 5-6 м заввишки. Для цього живець перший раз треба прищепити над п’ятим листком, а пізніше кожну молоду гілку обрізати над сьомим. Наприкінці осені інжир починає скидати листя, а у лютому виростає нове.

На зиму Ігор утеплює теплицю плівкою. Щоб рослинам було комфортно під час лютих морозів, спеціально провів парове опалення. Господар каже, що головне – підтримувати сталу температуру не менше 10-12-ти градусів тепла, однак не усі субтропічні рослини приживаються в теплиці.

– Торік мені привезли щепу карамболи, – розповідає. – У неї дуже оригінальні яскраво-жовті плоди, що за формою нагадують зірку, однак «одомашнити» цю теплолюбну рослину мені не вдалося.

Цікаво, що у теплиці, поруч із заморськими деревцями, прекрасно почувається домашня птиця – кури та перепілки. Ігор каже, що вони забезпечують рослини цінним добривом, проте все одно раз у місяць підживляє кущі й деревця розчином кінського гною, коров’яку або курячого посліду. Із шкідниками бореться настоєм із конюшини, кропиви та живокосту. А щоб повітря в теплиці завше було свіжим, по обидва боки розклав вазони з миртом, який є своєрідним природним освіжувачем.

– Щороку моя колекція екзотичних деревець поповнюється, – каже Ігор Галущак. – Багато щеп мені дарують друзі та знайомі, які знають про моє захоплення. А коли запрошую їх, щоб подивитися на мою «господарку», не можуть відірвати очей. Мрію поповнити колекцію ананасом та кавовим деревцем – було б добре мати ще й домашню каву…

 
 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.