«За своє життя спекла кілька тонн хліба…»

Спечений в Дубівцях хліб на черені знають і в столиці

Вже друге століття велика селянська родина Думів із села Дубівці Тернопільського району має свою візитівку, яку знають у багатьох населених пунктах не лише області, а й тепер – у Києві. Берегиня роду, кухар їдальні ТОВ «Агрокомплекс» Анастасія Дума випікає житній, житньо-пшеничний, з іншими борошняними компонентами хліб на черені, пишуть TeNews  .

– Процес цей важкий. Головне не лише правильно і пропорційно додати муки, а також солі, зробити закваску. А пізніше вручну замісити тісто, – каже Анастасія Петрівна. – За своє життя напеклася я вже тих паляниць і на весілля, на обжинки. на різні урочисті події. Якщо добре підрахувати, то за свої літа спекла кілька тонн хліба.

Рецепт випічки житніх буханців пані Насті, як кличуть її у рідних Дубівцях, передала її уже нині покійна мама Ганна Григорівна Дума. Десятки років свіжий запах житнього хліба на черені витає у затишній оселі Анастасії Думи.

- Моя мама навчила випікати цей хліб і мою дружину Галю, - каже перший заступник голови Байковецької об’єднаної територіальної громади Микола Дума. Коли у Києві на першому національному телеканалі в музичній передачі «Фольк-мюзік» виступали учасники художньої самодіяльності нашої громади, ведучій програми народній артистці України, нашій землячці Оксані Пекун разом з короваєм на вишитому рушнику вручили і смачну житню хлібину, випечену маминими руками.

– Мало тепер жита сіємо в сільгосптовариствах і фермерських господарствах. Вичитала в обласній газеті, що посіяли тільки 800 гектарів, а раніше при покійному голові колгоспу ім. Шевченка Мирославу Олексіву тільки у нашому господарстві сіяли понад 100 гектарів, - зазначила Анастасія Дума.

Анастасія Дума з житнім хлібом у їдальні ТОВ „Агрокомплекс” с. Дубівці Тернопільського району. Фото Ярослава Бачинського


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.