За фільм «Брати…» - на Шевченківську премію!

 Тернопільський актор та режисер Олег Мосійчук претендує на найпрестижнішу державну нагороду

Якщо ви й досі не бачили фільму “Брати. Остання сповідь” (але невже є ще хтось, хто його не бачив?), то… маєте чудовий стимул його переглянути! Річ у тім, що саме він претендує на найпрестижнішу державну нагороду — Шевченківську премію у номінації  “Кіномистецтво”. Але будемо відверті — навіть без висунення на цю поважну премію (стрічка уже неодноразово отримувала нагороди міжнародних кінофестивалів) фільм “Брати. Остання сповідь”  однозначно вартує перегляду. Бо це — один з найсильніших українських фільмів, знятих останнім часом. Бо — справжній, до мурашок. Бо — про те, що болить… А для  тернополян знаковим є те, що одну з головних ролей у стрічці — одного з двох братів, 85-річного Войтка,  зіграв наш земляк, народний артист України, глибокий талановитий актор та потужний режисер, головний режисер Тернопільського обласного драматичного театру ім.

Т. Г. Шевченка Олег Мосійчук.  Тепер він, як і творча група фільму “Брати…” (автор сценарію і режисер Вікторія Трофіменко, оператор-постановник Ярослав Пілунський, художник-постановник Владлен Одуденко, виконавці головних ролей Олег Мосійчук і Віктор Демерташ) — претендент на Шевченківську премію. На Національну премію України ім. Т. Шевченка в галузі “Кіномистецтво” також претендує анімаційний серіал “Моя країна – Україна” в особі керівника проекту Степана Коваля.

Як повідомляє сайт комітету Національної премії України ім. Тараса Шевченка, 30 січня відбулося засідання, під час якого були проведені перший і другий тури конкурсного відбору серед літературно-мистецьких творів, висунутих на здобуття Національної премії 2017 року.

Третій етап відбору, за результатами якого стануть відомі лауреати Шевченківської премії, відбудеться 20 лютого.


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.