За фільм «Брати…» - на Шевченківську премію!

 Тернопільський актор та режисер Олег Мосійчук претендує на найпрестижнішу державну нагороду

Якщо ви й досі не бачили фільму “Брати. Остання сповідь” (але невже є ще хтось, хто його не бачив?), то… маєте чудовий стимул його переглянути! Річ у тім, що саме він претендує на найпрестижнішу державну нагороду — Шевченківську премію у номінації  “Кіномистецтво”. Але будемо відверті — навіть без висунення на цю поважну премію (стрічка уже неодноразово отримувала нагороди міжнародних кінофестивалів) фільм “Брати. Остання сповідь”  однозначно вартує перегляду. Бо це — один з найсильніших українських фільмів, знятих останнім часом. Бо — справжній, до мурашок. Бо — про те, що болить… А для  тернополян знаковим є те, що одну з головних ролей у стрічці — одного з двох братів, 85-річного Войтка,  зіграв наш земляк, народний артист України, глибокий талановитий актор та потужний режисер, головний режисер Тернопільського обласного драматичного театру ім.

Т. Г. Шевченка Олег Мосійчук.  Тепер він, як і творча група фільму “Брати…” (автор сценарію і режисер Вікторія Трофіменко, оператор-постановник Ярослав Пілунський, художник-постановник Владлен Одуденко, виконавці головних ролей Олег Мосійчук і Віктор Демерташ) — претендент на Шевченківську премію. На Національну премію України ім. Т. Шевченка в галузі “Кіномистецтво” також претендує анімаційний серіал “Моя країна – Україна” в особі керівника проекту Степана Коваля.

Як повідомляє сайт комітету Національної премії України ім. Тараса Шевченка, 30 січня відбулося засідання, під час якого були проведені перший і другий тури конкурсного відбору серед літературно-мистецьких творів, висунутих на здобуття Національної премії 2017 року.

Третій етап відбору, за результатами якого стануть відомі лауреати Шевченківської премії, відбудеться 20 лютого.


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…