Кортить чебуреків, сарма чи плову? Тоді завітайте у… «Кримську підкову»!

“Якби я міг описати наше кафе одним реченням, то це було б – частинка Криму в Тернополі. Перебуваючи тут, я відчуваю себе як вдома. Змінив назву міста, але душу і серце не змінив”, — розповідає «НОВІЙ Тернопільській» 56-річний кримський татарин Ельнур Алієв, який понад півроку тому разом із дружиною Мер’єм відкрив у Тернополі власне кафе “Кримська підкова”. 

Ми могли б сказати, що історія цього закладу почалася, коли його господарі взялися обживати невеличке затишне приміщення на вулиці Танцорова, 22, але насправді вона почалася ще два роки тому, коли подружжя було змушене покинути рідний Крим…  Їхня історія — непроста історія сильних людей, котрим довелося починати свою справу (та й, зрештою, життя) на новому місці, “з чистого аркуша”.

— Якби ще три роки тому хтось сказав нам із дружиною, що ми будемо жити у Тернополі і готувати для тернополян лагман, шорбу та чебуреки, ми просто не повірили б, —  сміється пан Ельнур.  —  Річ у тім, що я за спеціальністю інженер-електрик, а дружина — бухгалтер. Але, як і в усіх  кримських татар, любов до смачних автентичних страв і вміння їх готувати у нас в крові… На традиційне мусульманське свято Курбан-байрам у себе на Батьківщині ми з дружиною завжди готували пригощання для понад півсотні осіб.  Тож, вирішивши осісти у “файному місті” (так-так, ми чули цю пісню!), на сімейній нараді ми з дружиною дійшли згоди, що відкриємо заклад, де зможемо продемонструвати   тернополянам справжню кримськотатарську кухню і гостинність. Нам пощастило: втілити мрію в життя допоміг спільний проект Європейського Союзу та Тернопільської міської ради для допомоги переселенцям. Один з його напрямків – сприяння  розвитку бізнесу. Ми подали заявку, нас запросили на навчання. Проект допоміг придбати частину обладнання – кавоварку, машину для замішування та розкачування тіста, посудомийну машину, кухонне начиння. Склали меню і, закотивши рукави,  — гайда на кухню! Так торік у червні у Тернополі з’явилася “Кримська підкова”…

Як плов готувати… 

“Кримську підкову” тернополяни відразу ж полюбили — і за історію, і за смак. І якщо про історію —  трохи згодом, то який він, її смак? Насичений, пряний, багатий, як кримськотатарське застілля.  А чого вартий особливий, м’який і щільний аромат кави, звареної на піску, який ще зранку витає тут у повітрі!.. О, про цю каву по-східному у мідній турці та ще й в прикуску з горіховим щербетом власного виробництва Тернополем уже легенди ходять! Кажуть, хто її вип’є, повертатиметься сюди знову і знову… Або скуштувати до кави ще пахлаву і кураб’є, які просто-таки тануть у роті…

А далі у хід іде “важка артилерія”: сарма (голубці з виноградного листя), шорба (наваристий бульйон з м’ясом та овочами), а також басма з баранини і традиційний розсипчастий (пальчики оближеш!) плов.  Особливого захоплення заслуговують лагман — страва з м’яса, овочів і домашньої локшини, велетенські “пельмені”-манти (зварені на пару) і, звісно ж, чебуреки та їх “родичі” — янтики, печені на сухій сковорідці. Що сказати? Це соковито, ситно і неймовірно смачно. І, до слова, за дуже демократичними цінами. Зізнаємося,  після “ударної” порції чебуреків і янтиків у нас не вистачило сил випробувати все меню, але ми чули захоплені відгуки з сусідніх столиків (чесно!).

— Так сталося, що про наш заклад тернополяни довідалися… ще навіть до його відкриття, — зазначає Ельнур Алієв. — Коли ми з дружиною ще тільки чіпляли вивіску над кафе, нас помітили журналісти місцевого телеканалу і зняли про це сюжет. Тож уже наступного дня ми приймали в кафе перших відвідувачів… Люди приходили,  куштували наші страви, ми спілкувалися, ділилися враженнями, фотографувалися. Згодом ці фото потрапляли  у соцмережі, і наступні наші гості казали: “Зробіть нам таку каву, як у Фейсбуці…”

— Усі страви для наших відвідувачів готуємо ми з дружиною, — розповідає пан Ельнур, — причому кожне має свій “фронт робіт”: Мер’єм готує чебуреки, манти, голубці, янтики… Мої ж “коронні” страви — плов, лагман, шорба, гострий соус… Спершу було важко знайти кулінарну “рівновагу”: залишити кримський колорит і разом з тим адаптувати наші дещо екзотичні страви до смаків тернополян. Сподіваюся, нам це вдалося…

— Дивитися, як Ельнур чаклує над пловом, — це казкове видовище, —  зізнається пані Мер’єм. — Це ціле таїнство, яке не можна порушувати. Зате коли він відкриває казан, ми щоразу зачаровано туди заглядаємо — яким же вдався плов цього разу? Бо ж двох однакових пловів не зготує жоден кухар, вони щодня різні…

…і друзями «обростати»

— Узагалі ж, що найбільше вразило, — зізнаються господарі “Кримської підкови”, — це те, що попервах тернополяни приходили в кафе не лише, аби скуштувати страв кримськотатарської кухні, а щоб таким чином підтримати нас, переселенців з Криму. Це дуже щемний і зворушливий для нас момент.  За той час, що живемо у Тернополі, ми вже “обросли” тернопільськими друзями, щодня відчуваємо підтримку і доброту людей. Для нас це дуже важливо…

Про те, як вони були змушені покинути свій рідний дім – невеличке степове селище біля Джанкоя — подружжя Алієвих говорить неохоче: “Це сумна історія…” Про насильницьку депортацію кримських татар 1944-го вони, народжені в Узбекистані, знають не з чуток, а з трагічної історії власних родин, яка півстоліття по тому повторилася знову, знову забравши від них малу Батьківщину…

— Ми з дружиною обоє народжені в Узбекистані, проте народилися і жили у різних регіонах, далеко одне від одного. Поєдналися наші долі (а ми одружені ось уже 20 років!) вже в Криму, куди ми з родинами повернулися, як тільки з’явилася така можливість. Проживши там 26 років, я навіть не уявляв, що колись буду змушений звідти поїхати, — з болем у голосі зазначає Ельнур.  – Проте це був наш свідомий вибір… І не те, щоб у Криму у нас щось не складалося. Гнітила сама атмосфера. Хто був у Криму – той зрозуміє… Тому ми з дружиною спакували сякі-такі пожитки, сіли в авто і вирушили у Західну Україну — вона була нам найбільше близька ментально.  І хоча частина нашого серця назавжди буде в Криму, ми вже тро-о-шечки вважаємо себе тернополянами!

________________________________________

Подружжя Алієвих поділилося рецептами найвідоміших страв кримськотатарської кухні. Ашинис татл олсун (з кримськотатарської буквально – «хай ваша їжа буде солодкою»)! Смачного!

Фулту

(запечений рулет з гарбузом та горіхами)

Тісто: 500 г борошна, 250 г теплої води 0, 5 ч. л. солі, 1 ст. л. олії.

Начинка: 500 г гарбуза очистити, натерти на крупній тертці, 150 г горіхів подрібнити скалкою.

Замісити тісто, дати йому 30-40 хв. постояти. Тісто розділити на три частини. Кожну розкачати максимально тонко. Взяти одну частину тіста, змазати розтопленим вершковим маслом. З гарбуза відтиснути сік, розподілити його по коржі тонким шаром, зверху присипати горіхами. За бажанням можна трохи присипати цукром. Тоді накрити ще одним коржем, змащеним маслом і знов присипати гарбузом та горіхом. Те ж зробити і з третім шаром тіста і скрутити усе рулетом. Рулет згорнути равликом і поставити на бляшанку, помазати зверху розтопленим маслом. Випікати на середньому вогні 30-40 хвилин (чим товщий рулет, тим довше ).

________________________________________

Янтик

Тісто: 300 г борошна, 125 мл води, 0,3 ч. л. солі, 1 ст. л. олії.

Начинка: м’ясний фарш з цибулею, може бути терта бринза з кропом, солоний сир чи картопляне пюре.

Замісити тісто, дати йому годину постояти, аби янтики не «капризували». Розділити на порційні шматки по 70-80 грамів. Максимально тонко розкачати і викласти зверху начинку — не занадто товстим шаром. Сформувати чебурек. Розігріти суху сковорідку до 150 градусів. Класти янтик на суху сковорідку і запікати до готовності. Знявши, змазати розтопленим вершковим маслом, дати кілька хвилин постояти і – смачного!


Повернутися
12.02.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.