Анекдоти №103

Оголошення: «Шукаю дуже активну жінку. Коротко про себе: 15 гектарів городу».

**

Сара крутиться перед дзеркалом, Моня лежить на дивані.

— Боже мій, яка я страшна стала! Моню, негайно скажи мені який-небудь комплімент!

— Сарочко, у тебе таки чудовий зір!

 * * *

 Режисер каже драматургу:

— Я вашу п’єсу прочитав, але ставити не буду. Я противник мату в театрі.

— Але в моїй п’єсі немає мату!

— Мат буде в театрі!

 * * *

 — Аллочко, ти таки вийшла заміж?! Ну і що ти скажеш про першу шлюбну ніч?

— Усю ніч змінювала прізвище в соціальних мережах.

 * * *

 Свідки Єгови, якi подзвонили у квартиру п’яного викладача філософії, прийняли іслам просто в під’їзді.

**

Латинь можна вважати мертвою мовою ще й тому, що чим більше нею розмовляють лікарі, тим менше шансів у пацієнта залишитися живим

**

Молодий лікар уперше при­йняв пологи і запитує думку професора про проведену роботу. Професор усміхається:

— Для початку дуже навіть непогано. Але на майбутнє запам’ятайте, що по сiдницях треба плескати дитину, а не її матiр!

 * * *

 Чоловік шукає в секретері свідоцтво про шлюб.

— Люсю, де той папірець про тюремне ув’язнення?

— Ні, милий, швидше, це твій довічний абонемент на триразове харчування.

**

Кажуть, що Білоцерківський шинний завод таки виграв тендер на поставку автошин для «Формули 1» у кількості двi тисячі для огорожі траси.

**

— Розочко, чому ти за собою не стежиш?

— По-перше, я себе ні в чому не підозрюю, а по-друге, одеська душа в 90-60-90 не влiзе.

* * *

Чоловiк влаштовується на роботу до консерваторії. Його прослухали — слух абсолютний, грає ефектно.

— Дуже добре, будемо вас оформляти. Як ваше прізвище?

— Іванов.

— Дивно. А ім’я?

— Іван.

— Дивно. А по батькові?

— Мойсейович.

— Ось як глибоко буває закопаний талант.

* * *

Щастя посміхається всім, тільки одним — назустріч, іншим — услiд.

* * *

Найкраща вправа для рук — перераховування грошей. Знімає біль у суглобах, нормалізує тиск, повністю прибирає зубний і головний біль, покращує зір, апетит, гардероб, зовнішній вигляд і житлові умови.

 


Повернутися
08.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.