Анекдоти №103

Оголошення: «Шукаю дуже активну жінку. Коротко про себе: 15 гектарів городу».

**

Сара крутиться перед дзеркалом, Моня лежить на дивані.

— Боже мій, яка я страшна стала! Моню, негайно скажи мені який-небудь комплімент!

— Сарочко, у тебе таки чудовий зір!

 * * *

 Режисер каже драматургу:

— Я вашу п’єсу прочитав, але ставити не буду. Я противник мату в театрі.

— Але в моїй п’єсі немає мату!

— Мат буде в театрі!

 * * *

 — Аллочко, ти таки вийшла заміж?! Ну і що ти скажеш про першу шлюбну ніч?

— Усю ніч змінювала прізвище в соціальних мережах.

 * * *

 Свідки Єгови, якi подзвонили у квартиру п’яного викладача філософії, прийняли іслам просто в під’їзді.

**

Латинь можна вважати мертвою мовою ще й тому, що чим більше нею розмовляють лікарі, тим менше шансів у пацієнта залишитися живим

**

Молодий лікар уперше при­йняв пологи і запитує думку професора про проведену роботу. Професор усміхається:

— Для початку дуже навіть непогано. Але на майбутнє запам’ятайте, що по сiдницях треба плескати дитину, а не її матiр!

 * * *

 Чоловік шукає в секретері свідоцтво про шлюб.

— Люсю, де той папірець про тюремне ув’язнення?

— Ні, милий, швидше, це твій довічний абонемент на триразове харчування.

**

Кажуть, що Білоцерківський шинний завод таки виграв тендер на поставку автошин для «Формули 1» у кількості двi тисячі для огорожі траси.

**

— Розочко, чому ти за собою не стежиш?

— По-перше, я себе ні в чому не підозрюю, а по-друге, одеська душа в 90-60-90 не влiзе.

* * *

Чоловiк влаштовується на роботу до консерваторії. Його прослухали — слух абсолютний, грає ефектно.

— Дуже добре, будемо вас оформляти. Як ваше прізвище?

— Іванов.

— Дивно. А ім’я?

— Іван.

— Дивно. А по батькові?

— Мойсейович.

— Ось як глибоко буває закопаний талант.

* * *

Щастя посміхається всім, тільки одним — назустріч, іншим — услiд.

* * *

Найкраща вправа для рук — перераховування грошей. Знімає біль у суглобах, нормалізує тиск, повністю прибирає зубний і головний біль, покращує зір, апетит, гардероб, зовнішній вигляд і житлові умови.

 


Повернутися
08.02.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...