Гаджетоманія

Психіатр пояснила, чому від лайків, репостів та селфі у соцмережах виробляється «гормон щастя».

Ми прокидаємося за дзвінком будильника в телефоні, виходимо в інтернет раніше, ніж встигли вмитися. Технології все більше проникають у наше життя: з їх допомогою спілкуємося, вчимося, працюємо і розважаємося. Однак численні ґаджети, будучи винайденими для того, щоб економити час іполегшити комунікації між людьми, часто мають цілком протилежний ефект. Чому виникає ґаджет-залежність та де межа між захопленням і манією? Про це «Високий Замок» поговорив із   лікарем-психіатром Софією Влох .

— Чи можна вважати прив’язаність до мобільного телефону залежністю?

 

— Про формування залежності можна говорити тоді, коли якийсь об’єкт стає для людини єдиним або основним джерелом позитивних емоцій, способом запобігання негативним емоціям. Залежність схожа зі звичкою, яка виражається у прихильності людини до добре знайомих предметів оточення: людина може звикнути до улюбленого крісла, до джинсів. Але залежність, на відміну від звички, являє собою гіпертрофовану і практично необоротну прихильність. Вона супроводжується втратою контролю. Новітні технології несуть не лише комфорт і зручності, а й створюють певні проблеми. Йдеться про мобільні телефони, планшети та ноутбуки, які стали невід’ємною частиною нашого побуту. ґаджет-залежність можна охарактеризувати як залежність від телефону, від соціальних мереж, від серфінгу в Інтернеті (включаючи нескінченний перегляд пабліків, картинок, відео). Від відео­ігор, постійних селфі і розмов про себе, нав’язливої перевірки пошти і так далі. За оцінками експертів, незабаром у розвинених країнах ґаджет-залежність вийде на перше місце за кількістю людей, які від неї страждають, випередивши куріння і алкоголізм. Ми не знаємо, коли отримаємо лайк або приємне повідомлення, і саме ця непередбачуваність змушує нас перевіряти і перевіряти. Кожна перевірка — це порція “гормонів задоволення”. Такий самий принцип працює в казино, і люди ведуться на обіцянку нагороди. Непередбачуваність робить її такою бажаною. Тобто люди залежать не від смартфона, а від звички перевіряти дзвінки, пошту, соцмережі. 70% американців не можуть заснути без свого мобільного телефону. Ще в 1997 році Reuters провела дослідження залежності від інформації, відтоді ситуація тільки погіршилася.

 

— Наскільки ця залежність поширена у світі?

 

— Нещодавно в Нью-Йорку було проведено соціологічне опитування, в якому людей запитували: «Щоб відповісти на телефонний дзвінок, чи готові ви перервати побачення, прийом їжі та інтим?». 22% респондентів готові перервати побачення, 49% — обід і 11% — відволіктися під час інтиму. Шведський оператор мобільного зв’язку провів дослідження, щоб виявити, яка нація найбільше залежить від смартфонів. Виявилося, найбільшу залежність від пристроїв мають жителі Фінляндії. На думку фахівців, це пов’язано з низькими тарифами на послуги у мобільних операторів. За копійки фіни можуть «ходити» в інтернет у будь-якій точці країни. Цим фактом стурбоване Міністерство охорони здоров’я країни. У Гельсінкі навіть зняли соціальну рекламу. У ролику мати моніторить інтернет, в цей час ворона забирає у неї з-під носа дитину. Слоган відео: «Халатність — сучасне насильство». Американські медики встановили, що людям, які не можуть жити без телефонів, властиві різка зміна настрою та імпульсивна поведінка.

 

До яких психічних розладів може призвести телефон чи планшет?

 

— Нові способи комунікації дозволяють людям ефективніше працювати та 24 години на добу отримувати необхідну інформацію. Та не замислюються, що це може спричинити психічні розлади. Серед них — синдром фантомного дзвінка. Людині здається, що телефон у кишені дзвонить, хоча нічого насправді не відбувається. Чи facebook-депресія – залежність від контактів у соціальній мережі або, навпаки, від їхньої відсутності. Або «ефект google» — знання не потрібні, адже будь-яку інформацію можна відшукати у Мережі. І, нарешті, номофобія – страх залишитися без мобільного телефону. Психологи вважають, що надмірне захоплення ґаджетами – це втеча людини від реального світу.

 

— Може, варто відмовитись від використання ґаджетів?

 

— Гаджети та Всесвітня мережа покликані полегшити життя. Було б нерозумно відмовлятися від них. Але треба пам’ятати – все повинно бути в міру. Бо не можна відчути красу, лише роздивляючись фото в Мережі. І онлайн-дружба ніколи не замінить живого спілкування.

 

— Найбільш вразливі до “сучасних залежностей” підлітки?

 

— Для підлітків ґаджети стали чимось на кшталт наркотиків. Заповнюючи час ґаджетами в будь-якій формі, підлітки забувають, як це бути собою, міркувати зі собою наодинці. Неосяжний шквал інформації, яка надходить з ґаджетів, не дає розвиватися самоаналізу, самопізнанню.

 

— Якщо людина прагне набрати сотні лайків чи репостів — це теж якась манія?

 

— Потужне джерело “гормонів задоволення” — самомилування, самопрезентація. За допомогою МРТ вчені з’ясували, що центри, які відповідають за відчуття “винагороди” у мозку, починають працювати набагато активніше, коли людина розповідає про свої погляди або висловлюють свою думку, ніж коли слухає інших. Під час особистої бесіди віч-на-віч можливість висловлювати свою думку становить 30-40%, а у віртуальних бесідах в соціальних мережах ця можливість зростає до 80%. Розмови тет-а-тет безладні і емоційні — у нас недостатньо часу, щоб думати про те, що говоримо. Доводиться звертати увагу на міміку і жести. У мережі у нас є час побудувати та відредагувати свій монолог. Психологи називають це самопрезентацією: людина позиціонує себе так, якою хоче бачити себе в очах оточуючих. Почуття, що отримується в процесі самопрезентації, настільки сильне, що коли користувач переглядає власний профіль на Facebook, у нього піднімається самооцінка.

 

— Якщо так любимо говорити про себе, що ж змушує нас робити репости чужих записів?

 

— Передати кому-небудь інформацію — це найсильніший імпульс. Усвідомлення того, що людина ділиться з іншими чимось важливим, активізує у його мозку так званий центр задоволення. Репости допомагають нам проявити себе: 68% людей стверджують, що вони роблять репости для того, щоб інші користувачі краще про них дізналися. Однак найголовнішим мотивом зробити репост залишається бажання бути ближче до людей: 78% користувачів соціальних мереж стверджують, що репости допомагають будувати стосунки з іншими людьми. Коли розміщуємо пости з «правильним» контентом, завойовуємо суспільне схвалення, що сприяє підвищенню самооцінки. 62% користувачів заявляють, що вони почуваються більш впевнено, коли люди позитивно реагують на те, що вони розміщують в соціальних мережах.

 

— Через те, що люди малюють красиву і часто вигадану реальність на своїх сторінках, користувачі стикаються з тим, що отримують неправдиву інформацію про дійсність. Вони викладають свої кращі фото в кращих місцях у кращому одязі. Людина автоматично порівнює своє життя з віртуальним життям інших людей і робить висновок не на свою користь…

 

— За допомогою facebook та Instagram люди, які вирішили провести суботній вечір вдома, розуміють, що можна було б провести вечір трохи інакше. Це почуття посилюється в сотні разів завдяки новинам про бурхливі вечірки колег, туалетні луки кращої подруги і відео друзів, які випивають текілу. Навіть якщо ви ніколи у житті не стали б так само розважатися, ви все одно ловите себе на думці, що: «Може, я справді щось пропускаю у цьому житті?». На Заході існує термін FOMO — fear of missing out, страх щось пропустити, і близький до нього FOBO — fear of better options, страх упустити кращі можливості. Термін з’явився у 90-ті роки, а явище, зрозуміло, ще раніше. Однак розвиток соціальних мереж сильно збільшив страх щось пропустити. Цей страх поширюється на все що завгодно: концерт у клубі, вечірка, робота, хобі, місце відпочинку, ґаджет або страва в ресторані. Це може бути і щось невловиме. Ми не знаємо, що саме, але боїмося, що щось втрачаємо, що інші щасливіші і зробили правильніший вибір. Зовсім вберегтися від FOMO — складно. Але треба знайти баланс для гармонійного життя.


Повернутися
08.02.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.