«Картини з війни» - у Чорткові

Нашу землячку, художницю Світлану Луців тернополянам представляти зайве. Понад місяць тому ця тендітна жінка, мужній боєць (нині-військовослужбовець Тернопільської 44-ої окремої артилерійської бригади)  і талановитий митець представляла в Українському домі «Перемога» свою виставку картин з фронту.  Попередньо цю, без перебільшення, унікальну виставку (портрети військових побратимів, мальовані на дерев’яних ящиках від снарядів під час перебування у зоні АТО) оглядали у Верховній Раді та столичних школах. Пані Світлана ще тоді пообіцяла: намагатиметься привезти свої картини і у райцентри нашої області, аби показати дітям «обличчя війни»… І от-сталося:  25 січня виставка робіт Світлани Луців відкрилася у Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. Олександра Барвінського.

-Нас із цим навчальним закладом, - розповідає пані Світлана, -  єднає давня співпраця, адже я свого часу оформляла тут їдальню, розписувала навчальні аудиторії. Дуже приємно, що директор коледжу Роман Іванович Пахолок запросив мене показати тут свої роботи, і приємно, що наша молодь так небайдуже до них поставилася… Якими широко розплющеними очима діти дивилися на ці роботи, як цікавилися ситуацією та подіями на фронті… А ще особисто для мене дуже щемним моментом стало те, що на виставці був присутнім мій 13-річний син…  Загалом до Чорткова я привезла 48 робіт, окрім «воєнних» картин, додала ще десяток, так би мовити, «цивільних» - мальованих на полотнах ще до служби в армії. Після Чорткова, планується, що виставка помандрує до Коломиї, Львова та Луцька і «на десерт»- рідну мені Бучаччину. Але це поки що-у планах, адже уже за кілька днів повертатимуся на Луганщину, де нині несу службу.

 


Повернутися
08.02.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.