Анекдоти № 12

П’яний падає з третього поверху.

Підходить міліціонер.

— Що трапилося?

— Не знаю, я сам тільки що сюди потрапив…

***

Вночі в квартиру Володимира Кличка забралися злодії.

Вони винесли все… побої, приниження, знущання…

***

Чоловік приходить додому. Дружина лає, що пізно повернувся. Це йому набридло, він говорить їй:

— Я птах вільний, коли хочу — приходжу.

Тоді дружина стала не приходити ночувати додому. На питання чоловіка відповіла:

— Я пташка підневільна: коли відпустять — тоді і приходжу.

***

Пацієнтка лікарю:

— Доктор, допоможіть, тридцять років тому я згрішила!

— Так, але чому це вас хвилює зараз?

— Не це, а те, що я раптом стала забувати, як це все було.

***

Купе поїзда. Їдуть мама, донька, солдат і прапорщик. Раптом гасне світло, і лунає дзвінкий ляпас.

Мати подумала: «Треба ж донька зовсім доросла, а лізти до себе не дозволяє, молодець!»

Донька: «Треба ж, мама вже десять років без чоловіка, а не дозволяє…»

Прапорщик: «Тьху, треба ж, солдат пристає, а мені дісталося!»

Солдат: «Ще раз світло згасне, я йому ще раз вріжу!»

***

Степан ніжно обійняв Галинку і запитав:

— Я твій перший чоловік?

Вона довго дивилася на нього, потім запитала:

— Може бути, то-то я думаю, де я тебе бачила.

***

Першого дня він розповів їй про свою дружину. Про те, що не може з нею жити, тому що вона його не розуміє.

Другого дня вона розповіла йому про свого чоловіка. Про те, що не може з ним жити, тому що він її не розуміє.

Третього дня її чоловік зустрівся з його дружиною. Вони зрозуміли одне одного.

***

— Уявляєш, сьогодні в метро відразу троє молодих чоловіків встали і запропонували мені свої місця!

— І ти помістилася?

***

— Маринко, що ти думаєш про чоловіків?

— Усі чоловіки однакові. Тільки зарплата в них різна.

***

— Хіба тебе не цікавить, чому я плачу? — запитує Марічка свого чоловіка. — Хочеш, розкажу?

— Ні в якому разі! У мене немає таких грошей!

***

— Мені здається, я здатний читати ваше серце, як розгорнуту книгу!

— Читайте на здоров’ячко, лише не мацайте обкладинку руками!

***

Вигнаний з дому п’яниця, ні на що вже не здатний як чоловік, підлікувавшись, стукає в свою квартиру. Дружина нервово кричить:

— Пішов геть, алкаш, імпотент!

— Маша, якби ти тільки знала, чим я тобі зараз стукаю!

— Ну, заходь, цинік!

 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.