Анекдоти № 12

П’яний падає з третього поверху.

Підходить міліціонер.

— Що трапилося?

— Не знаю, я сам тільки що сюди потрапив…

***

Вночі в квартиру Володимира Кличка забралися злодії.

Вони винесли все… побої, приниження, знущання…

***

Чоловік приходить додому. Дружина лає, що пізно повернувся. Це йому набридло, він говорить їй:

— Я птах вільний, коли хочу — приходжу.

Тоді дружина стала не приходити ночувати додому. На питання чоловіка відповіла:

— Я пташка підневільна: коли відпустять — тоді і приходжу.

***

Пацієнтка лікарю:

— Доктор, допоможіть, тридцять років тому я згрішила!

— Так, але чому це вас хвилює зараз?

— Не це, а те, що я раптом стала забувати, як це все було.

***

Купе поїзда. Їдуть мама, донька, солдат і прапорщик. Раптом гасне світло, і лунає дзвінкий ляпас.

Мати подумала: «Треба ж донька зовсім доросла, а лізти до себе не дозволяє, молодець!»

Донька: «Треба ж, мама вже десять років без чоловіка, а не дозволяє…»

Прапорщик: «Тьху, треба ж, солдат пристає, а мені дісталося!»

Солдат: «Ще раз світло згасне, я йому ще раз вріжу!»

***

Степан ніжно обійняв Галинку і запитав:

— Я твій перший чоловік?

Вона довго дивилася на нього, потім запитала:

— Може бути, то-то я думаю, де я тебе бачила.

***

Першого дня він розповів їй про свою дружину. Про те, що не може з нею жити, тому що вона його не розуміє.

Другого дня вона розповіла йому про свого чоловіка. Про те, що не може з ним жити, тому що він її не розуміє.

Третього дня її чоловік зустрівся з його дружиною. Вони зрозуміли одне одного.

***

— Уявляєш, сьогодні в метро відразу троє молодих чоловіків встали і запропонували мені свої місця!

— І ти помістилася?

***

— Маринко, що ти думаєш про чоловіків?

— Усі чоловіки однакові. Тільки зарплата в них різна.

***

— Хіба тебе не цікавить, чому я плачу? — запитує Марічка свого чоловіка. — Хочеш, розкажу?

— Ні в якому разі! У мене немає таких грошей!

***

— Мені здається, я здатний читати ваше серце, як розгорнуту книгу!

— Читайте на здоров’ячко, лише не мацайте обкладинку руками!

***

Вигнаний з дому п’яниця, ні на що вже не здатний як чоловік, підлікувавшись, стукає в свою квартиру. Дружина нервово кричить:

— Пішов геть, алкаш, імпотент!

— Маша, якби ти тільки знала, чим я тобі зараз стукаю!

— Ну, заходь, цинік!

 

Повернутися
16.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...