ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №102

Про мир у всьому світі прийнято говорити або тостуючи на застіллі, або після масштабних трагедій. Будемо відвертими – більшість людей і гадки не має, як досягнути миру в усьому світі, і чи можливо це взагалі. Але та ж більшість періодично у це вірить. Від трагедії до трагедії.

Термін придатності такої віри спливає за один-два дні, не пізніше. Як тільки страх перед насиллям згасає, питання миру в усьому світі перестає турбувати абсолютну більшість. Больовий поріг притуплюється. Співчуття відмирає. Україна нині перебуває у такому затьмареному стані свідомості, як боксер, котрий кілька разів добряче пропустив, і тепер йому дуже залежить на тому, аби, бризкаючи кривавою піною з рота, дати здачі. Тоді як насправді треба зійти з рингу і бігти у спортзал качати м'язи.

Нам не «світить» Нобелівська премія миру. Нам нема в кого просити і молитися про мир. Війни і терор починає не Бог, а люди. І мир почнеться також із нас: тоді, коли це стане особистою відповідальністю кожного. Сучасна Україна, яка знає достеменно, що таке насилля, війна та терор, має значно більший потенціал стати на чолі просування ідеалів миру у світі, ніж, наприклад, благополучна Швеція. Проте поки залишатиметься хоч одна людина, котра бажатиме смерті іншій, насилля не закінчиться.

Махатма Ганді казав, що принцип око за око зробить весь світ сліпим. Хтось доволі доскіпливий обов’язково зауважив би, що осліпне не весь світ. Наприкінці залишиться самотній одноокий «мститель»…


Повернутися
03.02.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.