Анекдоти №102

Днiпропетровськ перейменували на Днiпро, Херсон завмер в очiкуваннi.

 * * *

Розмовляють два євреї:

— Ізю, а ви знаєте, що в царя Соломона було 900 дружин. Цікаво, а чим він їх годував?

— Мене, Сьомо, більше цікавить, сам він їсти встигав?

 * * *

 — Що може сильніше напружити чоловіка, ніж дружина, яка просить купити шубу?

— Дружина, яка просить шубу, а потім у шубі ходить. А чоловік її не купував.

 * * *

 — Розо, ви любите музику?

— Обожнюю!

— Тоді що слухатимемо?

— Таки хочеться вже Мендельсона.

 * * *

Француз одружився. У нього запитують:
— Ну як твоя молода дружина?
— Чудово. Дуже рекомендую

 * * *

Абрам iз Сарою їдуть у трамваї. До них підходить кондуктор. Абрам у нього запитує:

— Скажіть, а депутати платять за проїзд?

— Ні, — відповідає кондуктор.

Сара запитує:

— Абрашо, відколи ти депутатом став?

— Що, не можна вже запитати?

* * *

— Вітаю тебе з закінченням фінансового року!

— Так рік іще не закінчився!

— Зате фінанси закінчилися.

* * *

Здається кімната самотньому чоловiку, вхiд чеpез кімнату господарки.

* * *

Подружжя пенсіонерів потрапило в рай. Сонечко, пташки співають, краса, серце радіє. Тут чоловік як дасть своїй дружині запотиличника.

— За що?

— Якби не твоя дієта на каші, ми б тут уже рік жили!

 


Повернутися
27.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.