Анекдоти №102

Днiпропетровськ перейменували на Днiпро, Херсон завмер в очiкуваннi.

 * * *

Розмовляють два євреї:

— Ізю, а ви знаєте, що в царя Соломона було 900 дружин. Цікаво, а чим він їх годував?

— Мене, Сьомо, більше цікавить, сам він їсти встигав?

 * * *

 — Що може сильніше напружити чоловіка, ніж дружина, яка просить купити шубу?

— Дружина, яка просить шубу, а потім у шубі ходить. А чоловік її не купував.

 * * *

 — Розо, ви любите музику?

— Обожнюю!

— Тоді що слухатимемо?

— Таки хочеться вже Мендельсона.

 * * *

Француз одружився. У нього запитують:
— Ну як твоя молода дружина?
— Чудово. Дуже рекомендую

 * * *

Абрам iз Сарою їдуть у трамваї. До них підходить кондуктор. Абрам у нього запитує:

— Скажіть, а депутати платять за проїзд?

— Ні, — відповідає кондуктор.

Сара запитує:

— Абрашо, відколи ти депутатом став?

— Що, не можна вже запитати?

* * *

— Вітаю тебе з закінченням фінансового року!

— Так рік іще не закінчився!

— Зате фінанси закінчилися.

* * *

Здається кімната самотньому чоловiку, вхiд чеpез кімнату господарки.

* * *

Подружжя пенсіонерів потрапило в рай. Сонечко, пташки співають, краса, серце радіє. Тут чоловік як дасть своїй дружині запотиличника.

— За що?

— Якби не твоя дієта на каші, ми б тут уже рік жили!

 


Повернутися
27.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.