Анекдоти №102

Днiпропетровськ перейменували на Днiпро, Херсон завмер в очiкуваннi.

 * * *

Розмовляють два євреї:

— Ізю, а ви знаєте, що в царя Соломона було 900 дружин. Цікаво, а чим він їх годував?

— Мене, Сьомо, більше цікавить, сам він їсти встигав?

 * * *

 — Що може сильніше напружити чоловіка, ніж дружина, яка просить купити шубу?

— Дружина, яка просить шубу, а потім у шубі ходить. А чоловік її не купував.

 * * *

 — Розо, ви любите музику?

— Обожнюю!

— Тоді що слухатимемо?

— Таки хочеться вже Мендельсона.

 * * *

Француз одружився. У нього запитують:
— Ну як твоя молода дружина?
— Чудово. Дуже рекомендую

 * * *

Абрам iз Сарою їдуть у трамваї. До них підходить кондуктор. Абрам у нього запитує:

— Скажіть, а депутати платять за проїзд?

— Ні, — відповідає кондуктор.

Сара запитує:

— Абрашо, відколи ти депутатом став?

— Що, не можна вже запитати?

* * *

— Вітаю тебе з закінченням фінансового року!

— Так рік іще не закінчився!

— Зате фінанси закінчилися.

* * *

Здається кімната самотньому чоловiку, вхiд чеpез кімнату господарки.

* * *

Подружжя пенсіонерів потрапило в рай. Сонечко, пташки співають, краса, серце радіє. Тут чоловік як дасть своїй дружині запотиличника.

— За що?

— Якби не твоя дієта на каші, ми б тут уже рік жили!

 


Повернутися
27.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...