У Соснові на Тернопіллі відкопали унікальний локомобіль

Сюжет цієї історії, яка трапилася у селі Соснові напередодні нового року, нагадує справжнісінький детектив, пише terebovlya.org.ua. Та все за порядком.

Зараз, в епоху тотального безробіття, стало дуже модно  мати металошукач, яким можна заробляти гроші на прожиття, а то й більше. Для багатьох людей, особливо молодих, ця справа не тільки прибуткова, а й захоплююча: адже, якщо пощастить, можна знайти і  справжнісінькі скарби у вигляді монет, зброї, унікальні старовинні речі, які дорого коштують, якщо їх продати  через Інтернет приватним колекціонерам. А що вже адреналіну добавляється після тих розкопок, словами не передати!

До речі, на придбання металодетектора не потрібний навіть спецдозвіл: користуватися ним заборонено  лише на території пам’яток археології, визнаних державною власністю. Більше того, тривалий час практично у центрі Тернополя висів величезний білборд з рекламою металошукачів. Тобто держава не тільки не забезпечує надійної охорони пам’яток та історичних знахідок, а й не помічає самої проблеми.

Тому часом  безцінні скарби зникають у приватних колекціях. Непоодинокі випадки, коли предмети старовини під час розкопок знищуються, руйнуються, пошкоджуються. Українське законодавство досить лояльно ставиться до всіляких «чорних» археологів: за незаконне проведення розкопок археологічної спадщини передбачено штраф (приблизно 1700 грн.) або позбавлення волі (ст. 298 КК), хоча в Україні ще жодного разу нікого не покарали за недозволені розкопки, навіть адмінпротоколу не склали.

Такі «чорні» археологи, як  називають шукачів скарбів з металу, є чи не у кожному населеному пункті. Є вони і у Соснові. Село старовинне, перша історична згадка про нього датується ХV ст. На початку 1900-их років тут діяли товариство «Просвіта» та кооперативи «Луг» і «Сільський господар».

... В один із зимових днів хлопці вирішили перевірити своїм металошукачем колишню територію ферми. Коли прилад «задзвенів», подаючи сигнал про солідну знахідку, радості не було меж, хоча навіть уявити собі не могли, що їхній скарб має вагу 3-4 тонни чистого металу. Побігли за лопатами, почали копати, за один раз вони не впорались, тож довбати мерзлу землю їм довелося декілька днів, аж поки нарешті не дістали справжнісінький старовинний локомобіль довжиною 4 і висотою понад 3 метри.

У селі кажуть, що ця знахідка – власність колишньої заможної генеральші пані Крекуновички, яка мала фільварок, що знаходився якраз на території колишньої ферми. У цієї газдині була ще й молотарка. Цю техніку  використовували під час жнив. Та коли Галичину приєднали до Радянського Союзу, пані, сподіваючись, що це все ненадовго, наказала вирити яму, оббити її усередині дошками та сховати там парову машину. Припускають, що другий агрегат сховано десь неподалік.

Локомобіль – то такий паровий двигун на колесах. Він міг крутити млин, молотарку, віялку, пилораму, генератор, олійний прес тощо. Такі двигуни використовувалися в кінці ХІХ - першій половині ХХ століття. Навіть на той час така машина була рідкістю, її мали у господарстві далеко не всі багатії. Локомобілі випускалися багатьма заводами невеликими партіями. Тому у природі локомобілів було не так вже й багато, а дотепер їх залишилися одиниці. Відповідно такі старі парові машини коштують недешево. І ось такого рідкісного раритета відкопали мисливці за металом у Соснові.


Повернутися
27.01.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.