Українка заповнила «білу пляму» в науці

Наймолодший доктор наук в Україні пояснила природу ракових мутацій. Їй уже пророчать Нобелівську премію!

Українка Ольга Броварець — старший науковий співробітник Інституту молекулярної біології і генетики — здійснила відкриття, яке наблизить людство до вирішення проблеми подолання раку та деяких вірусних захворювань, спричинених клітинними мутаціями. А ще — допоможе вдосконалити роботу біокомп’ютерів (гібридів інформаційних технологій і біологічних систем). Найцікавіше те, що Ольга, найімовірніше, є наймолодшим доктором наук в Україні. Дисертацію захистила… у 29 років!

У 1953 році британський фізик Френсіс Крік і американський біохімік Джеймс Уотсон створили просторову модель ДНК (за що отримали згодом Нобелівську премію). З тих пір наука намагається пояснити причину появи точкових мутацій. Існують дві гіпотези і обидві сходяться на тому, що це відбувається, коли у структуру ДНК вбудовуються неправильні пари. Але як вони утворюються, яка їх природа — відповідь на це запитання змогла дати лише українка разом зі своїм науковим керівником — Дмитром Говоруном.

 Організм людини містить 23 пари хромосом. У кожній є молекула ДНК, яка несе у собі всю генетичну інформацію і нагадує скручену спіраль. Якщо її розправити, побачимо, що всі пари основ мають чітку геометричну структуру. У парах з мутаціями вона видозмінюється. Ольга Броварець зуміла вичислити, як їм вдається обманути ДНК, вбудуватися у спіраль та викликати патологічні зміни в організмі.

 ДНК постійно піддається мутаціям, за рахунок чого люди мають можливість розвиватися, адаптуватися до більш складних умов життя. Водночас стають причиною хвороб. Коли вчені зрозуміють як відбувається мутагенез, людство нарешті зможе ефективно захищатися від смертельно небезпечних захворювань.

 “Науковими дослідженнями Оля зайнялася, коли навчалася на третьому-четвертому курсі. До кінця п’ятого у неї вже налічувалося сім наукових публікацій. Цього достатньо для захисту кандидатської. Навчалася Ольга у двох аспірантурах — в Інституті високих технологій Київського національного університету ім. Т. Шевченка на біофізиці та заочно у нашому (Інституті молекулярної біології і генетики.- Авт.) на молекулярній біології. Кандидатську захистила у 25 років. Докторську — у 29. Існує вимога, що між обома захистами має минути п’ять років, але Ольга не захотіла чекати. На захист докторської просила дозволу у Міністерства освіти. Дисертацію мусила повторно захистити у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна”, — розповів “ВЗ” науковий керівник Ольги Броварець, учений у галузі молекулярної біофізики, професор Дмитро Говорун.

 Усі розрахунки талановитий науковець проводила на потужному комп’ютерному сервері в Інституті, придбаному за грантівські кошти. Перевірити їх на реальній ДНК узялися американці (в українців немає такої технічної можливості). Розрахунки підтвердилися.

 Ользі Броварець уже пророчать Нобелівську премію. “Звісно, успіх окриляє. Торік разом із моїм науковим керівником отримали премії Scopus Awards Ukraine у номінації “Найкращий колектив учених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій” та премію “Лідер науки України 2016. Web of Science Award”. Поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Я, як і кожен науковець, хотіла б отримати Нобелівську премію, — зізналась у розмові з кореспондентом “ВЗ” Ольга Броварець. — Але це — не основна мета. Мені подобається відкривати щось нове, те, що може принести користь людям. Ми (разом із Дмитром Говоруном. — Авт.) не винайшли ліків проти раку, як це “розчули” деякі українці. Лише трохи наблизились до вирішення проблеми”…


Повернутися
21.01.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...