Вижити після свят: як уникнути депресії після тривалих зимових вікендів

Напевне, багатьом знайоме це відчуття: свята закінчились, а сили рухатися далі немає. Необхідність щоранку підіймати себе з теплого ліжка під звуки нахабного будильника і запаковуватися в уніформу рутинних обов’язків... Нині це не просто напружує, а штовхає в «обійми» стресу.

За спостереженнями психологів, для того, аби «відновитися» після святкових канікул і повернутися до звичного життя, людині потрібно від чотирьох днів до кількох тижнів.

Усе залежить від особливостей характеру. А ось у цей перехідний період доводиться продумувати кожен свій крок — і вдома, і на роботі. Починаючи від ритуальної ранкової кави і завершуючи вечірньою ванною.

«Ніби по мені танк проїхав...»

Визначаючи стан, що заважає відразу після свят «ввімкнути» себе в робочий ритм, психологи уникають слова «депресія».

 І наголошують: ідеться лише про погіршення емоційного та фізичного стану після свят. Упоратися з цією проблемою людина взмозі й самотужки, тоді як депресія потребує серйозної підтримки з боку фахівців.

 Стрес після свят виявляє себе по-різному. У когось починається підвищена нервова активність, хтось, навпаки, відчуває апатію.

 «Кожного року в цей час зі мною коїться одне й те саме, — скаржиться знайома. — Новий рік відсвяткували, різдвяні подарунки роздали, родичів відвідали, і все — сили мене залишають... Кава збігає на плиту, манікюр псується, настрою нуль, і ще, як на лихо, в один момент виходить з ладу вся побутова техніка. Чоловік дратується через пересолений борщ, сина зранку не можу добудитись і зібрати вчасно до школи, начальник вантажить дорученнями, які слід було зробити «на вчора», — і все, починаю зриватися. Впадаю в істерику, плачу. А потім відчуваю таке спустошення в душі, ніби по мені танк проїхав...»

 Із настанням нового року ми пов’язуємо багато надій. Здається: ось годинник проб’є дванадцять разів, і життя дивовижним чином зміниться на краще. Але минає день, тиждень, а за вікном — та сама зимова похмурість, у метро — сонні неусміхнені обличчя, в душі — пустеля.

 Як правило, на свята і пов’язані з ними вихідні ми будуємо ще й грандіозні плани: побачитися з друзями, випробувати новий кулінарний рецепт, сходити в аквапарк, перебрати нарешті одяг у шафі, дати лад паперам на столі.

 А в результаті — навіть половини із цих задумів втілити не вдалося, та й саме свято минуло «якось не так».

А чи тим займаюся?

«Чоловік святкує день народження 31 грудня, я — першого січня, — розповідає коліжанка Оксана. — Плюс Новий рік, далі, через кілька днів — готуй кутю й узвар... Тиждень із кухні практично не виходжу. Готую, подаю, прибираю, мию, знову подаю... Простоїш біля плити, як біля верстата, а потім і в дзеркало на себе дивитися неприємно. Майже двадцять років поспіль мирилась із цим, як зі стихійним лихом. А цього разу заздалегідь сказала собі й попередила домашніх: ніяких застіль. Друзі й родичі образились через таку «неввічливість», але ніхто не запитав, чи маю я сили на ті нескінченні «шуби», «олів’є» й «наполеони».

 «На жаль, наші люди вважають соціально прийнятними лише такі методи відпочинку, як гарно випити, смачно закусити, а потім знесилено заснути. Таке враження, ніби інших способів розслабитися для них просто не існує, — говорить «Україні молодій» київський психолог Сергій Ільницький. — Спершу доводять себе до знесилення алкоголем та жирною їжею, після чого нарікають на життя і здоров’я. Алкоголь же, як відомо, спочатку додає енергії — звідси піднесення, танці, інколи бійки, — а потім, природно, настає спад, енергетичне виснаження. І для того, щоб організм знову повернувся до звичайного робочого стану, потрібен певний час. Або знову алкоголь — а це вже небезпечно».

 Звичайно, не всі за святковим столом напиваються до непритомного стану, але мало кому після тривалих свят хочеться виходити на роботу. І тут уже варто замислитися — а чи тією справою людина займається? Адже коли твоя діяльність тобі до вподоби, ти ладен займатися улюбленою справою і вдень, і вночі, і у свята, і навіть безкоштовно... І додаткових стимулів для цього не потрібно.

 Для того щоб успішно побороти післясвятковий емоційний спад, вважають психологи, людині насамперед треба розібратися з мотивацією.

 Усвідомити, що рухає тобою, коли йдеш на роботу — необхідність утримувати рідних, можливість заробити на цікавий відпочинок, допрацювати до пенсії, розвиватися.

 Якщо робота не приносить задоволення, то саме час знайти щось цікавіше, бо далі доведеться працювати лише на ліки. Але якщо на такі радикальні зміни в житті немає ні сил, ні можливості, варто змінити бодай ставлення до роботи, як до каторги. І знайти-таки в ній позитивні моменти — чи приносить вона користь людям, чи дає змогу реалізувати себе.

Після щедрих застіль — овочі та фрукти

Боротися з післясвятковою хандрою Сергій Ільницький радить у приємний для себе спосіб.

 «Зазвичай для того, аби збадьоритися, більшість із нас використовує чай, каву, шоколад чи енергетичні напої. Проте ці засоби, так само як і алкоголь, спочатку додають енергії, а потім відбувається спад. І треба їх вживати знову. Крім того, вони шкодять здоров’ю, — наголошує фахівець. — Тому краще обійтися природними засобами. Після щедрих вечерь варто перейти на фрукти та овочі. Скажімо, брати собі на обід чи перекус яблука, апельсини, горіхи. Або один прийом їжі, наприклад сніданок чи вечерю, замінити на овочевий салат. Таким чином і сили прибудуть, і зайві кілограми швидко зникнуть».

 Руховий режим також варто змінити. Це не означає, що треба себе силувати і стрімголов мчати на стадіон чи в тренажерний зал. Краще уникати наруги над тілом, вистачить і маленьких кроків.

 В ідеалі, звичайно, — знайти для себе енергетичну практику до душі. Це можуть бути спеціальні дихальні вправи, йога, китайський цигун чи плавання, медитація... Але для початку підійдуть будь-які фізичні навантаження.

 Скажімо, дорогу на роботу чи додому варто зробити дещо тривалішою — ви¬брати маршрут, де б можна було прогулятися пішки. У крайньому разі замість ліфта краще піднятися сходами, а на ескалаторі в метро не стояти пасивно, а потроху рухатися вгору самостійно.

 Так і настрій можна покращити, й енергії додати — ми починаємо глибше дихати, м’язи напружуються і виробляються гормони радості.

 ВАЖЛИВО!

Аби спокійно пережити постсвятковий емоційний спад, фахівці радять одразу не пірнати з головою в роботу, а дати собі трохи часу адаптуватися до звичайного трудового ритму.

 Не будуйте глобальних планів, не призначайте важливих переговорів. Будь-який аврал може викликати неврози, головний біль, загострити хронічні захворювання.

 Важливо час від часу влаштовувати невеликі перерви, не працювати допізна і не брати роботу додому. Жодних трудових подвигів, — застерігають психологи. Найкраще пережити цей період, вирішуючи прості рутинні справи.

 

ДО РЕЧІ

Від так званої післясвяткової депресії потерпає майже половина жителів Землі, кажуть психологи. Дієвий засіб проти нудьги — утнути щось несподіване.

 Наприклад, сходити в кіно і переглянути трилер або бойовик, хоча раніше ви визнавали лише мелодрами. Емоційний контраст іноді дає несподівані результати.

 Не забувайте й про те, що поліпшити настрій можна з допомогою корисних енергетичних напоїв, які кожен може приготувати власноруч.

 Калиновий сік із медом додасть бадьорості, а склянка теплої води з ложкою меду і яблучного оцту зміцнить імунітет і допоможе очиститися від шлаків. Будуйте нові плани, налаштовуйтеся на позитив і пам’ятайте: на зміну одним святам неодмінно прийдуть інші.

 


Повернутися
21.01.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.