Анекдоти №100

— Розкажіть, що вас непокоїть?
— Я чую голоси.
— І що вони кажуть?
— Запитують, що мене непокоїть.

* * *

— Ах, я знову хочу до Парижу!
— А ви вже там були?
— Ні, але я вже хотіла.

* * *

Найнебезпечніше для чоловіка — незадоволена жінка. Неважливо: в ліжку, в магазині чи під час скандалу… Почав — не зупиняйся!

* * *

Студент завалив сесію.
Телеграфує мамі:
- Мамо, вигнали з інституту, підготуй тата.
І одержує відповідь:
- Тато готовий, підготуйся сам!

* * *

Дівчина прийшла до ворожки.
- Мене люблять двоє хлопців. Скажіть, кому з них пощастить?
Ворожка розклала карти, потім уважно подивилася на дівчину....Пощастить Ігорю – з тобою одружиться Дмитро.

* * *

Сидять в хаті невістка з свекром та свекрухою. Свекруха каже:
- Все у нас до ладу. І живемо добре, і не лаємось, от тільки хата небілена.
Невістка:
- Які проблеми, мамо! Білила є?
- Є, а тільки щітки нема.
Невістка підбігла до свекра обстригла йому бороду, зробила щітку і побілила хату. Свекруха знову:
- От і хата в нас побілена, а вікна непокрашені.
Невістка:
- Які проблеми, мамо! Краска є?
- Та є, от тільки кісточки нема.
Невістка підбігла до батька, обрізала вуса, зробила кісточку та покрасила вікна. Вечір. Вертається додому чоловік з роботи. Дивиться на груші батько сидить.
- Тату! А чого ви там сидете?
- Там, синку, у хаті ті дві господині зібралися пироги пекти. Так я оце не знаю чи є в них яйця чи нема!

* * *

-Дівчина миється в ванній. Несподівано заходить водопровідник. Дівчина:
- Ой! – і мочалками прикрилась.
Водопровідник: Ти чого? Ніколи в житті водопровідника не бачила?

* * *

Професор показав абітурієнту хвіст якоїсь тварини і питає:
- Визначіть, яка це тварина.
Абітурієнт дивився, дивився, встав і пішов до дверей.
- Як ваше прізвище?! – кричить професор.
- По хвосту і визначайте, – сказав абітурієнт і помахавши дупою, вийшов з аудиторії.

* * *

Зустрілись хлопець з дівчиною.
Він:
- Ти дуже красива дівчина, але мене цікавить не лише краса, але й інтелект дівчини! За статистикою 67 відсотків всіх дівчат – тупі!
Вона: Не переживай, я точно відношуся до залишившихся 13.


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.