ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №100

Вчені запевняють, що політичний устрій визначається структурою харчування: чим більше народ споживає стейків і біфштексів, тим швидше настане демократія. Це – «пророцтво» не від дієтологів, а від соціологів. Їхню логіку зрозуміти просто: загальне поліпшення харчування свідчить про збільшення частки середнього класу в суспільстві, а це і є важливою передумовою зміни режиму. І власне гроші, тобто доходи населення, грають тут другорядну роль. Ідея не в тому, щоб купити замість одного кілограма ковбаси три і стати втричі щасливішими. А в тому, щоб, наприклад, замість кілограма лікарської купити двісті грамів, скажімо, хамону. Не лише тому, що він такий смачний - просто цей продукт асоціюється з іншим стилем життя, у людей з’являються інші звички. А звідси уже і до іншого стилю мислення рукою подати…

Є таке поняття як відчуття власної безпеки. І економічної, і фізичної. Коли люди впевнені, що вони будуть ситі не тільки сьогодні і завтра, але і через місяць, і через кілька років, у них потроху змінюється свідомість. Саме через це окуповані території завжди намагалися тримати впроголодь, або навіть організовували штучні голодомори. Люди, апріорі впевнені у тому, що завтра будуть ситими,  по-іншому сприймають дійсність. Ними складніше маніпулювати. Від стратегії виживання вони переходять до цінності самовираження. Їм вже цікаві толерантність, гендерна рівність, критика влади, захист навколишнього середовища…

 І на «десерт». Для того, щоб дізнатися, хто ж переможе у одвічній суперечці:  мудрець Сократ, який  переконував своїх співвітчизників у тому, що «ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити» чи батько медицини Гіппократ,  який казав, що «ми є те, що ми їмо»,  достатньо хоча б раз посидіти за «багатотонним» святковим столом на Галичині…


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.