Тернопільська коляда … до Рима доведе!

Тернопільські «соловейки» із гурту «Тріода» цьогорічне Різдво зустрічали не будь-де, а в … Італії! Гостинно приймали тернополян італійські міста Помпея, Перуджа і «вічне місто»- Рим. «Тріодівцям» вдалося потішити своїм співом численну українську діаспору і зачарувати українською піснею навіть італійців, які і самі переспівають кого загодно.  Але нашим хлопцям аплодували, не шкодуючи долонь!

 А тим часом ще одні наші земляки - чоловічий вокальний квартет «Акорд» з Тернополя, перебуваючи з Різдвяною концертною програмою в Римі, мали нагоду відвідати одну із чотирьох головних римських Папських базилік Санта Марія Маджоре.

На запрошення каноніка храму єпископа Іринея (Білика) тернополяни поклонилися численним святим реліквіям, які є соборі.

«Великою Божою ласкою для квартету «Акорд» було заколядувати біля найбільшої святині Базиліки – Ясел Христових, в які був покладений Син Божий після народження», - повідомила для сайту www.canonic.org.ua Наталія Філенко.

Також піснею-молитвою «Запалю свічу» артисти просили миру для України перед знаменитою фігурою «Цариці Миру», яка є в цій базиліці з піднесеною стримуючою рукою і до якої люди з усього світу прибігають з молитвою.


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...