Різдво без кордонів, або Як тернополяни французів вертепом дивували

Різдво святкують в усьому світі, хто 25 грудня, хто 7 січня, але в цей день усі збираються в родинному колі, щоб розділити радість від народження Христа й усім разом відчути домашнє тепло й затишок. Не забувають про звичаї й традиції наші заробітчани за кордоном, намагаються святкувати Різдво так, як удома з колядками, вертепом і з кутею, а тому стараються триматися разом, об’єднуючись у різноманітні організації, асоціації, щоб вкотре зібратися на тому чи іншому святі й провести його хай на чужині, але по-родинному.

Так, цьогорічне Різдво зустріла й 24-річна Світлана Дем’янчук зі своїм чоловіком Тарасом із Золотого Потоку Бучацького району, які вже півтора року живуть і працюють у столиці Франції – Парижі, пише “НОВА Тернопільська газета». Там вони й познайомилися з іншими заробітчанами з Чернівеччини та інших регіонів України, які об’єдналися в асоціацію «Ідеї без кордонів». «Дуже сумую за домом, – зізнається Світлана, – але сили додає чоловік, який поруч зі мною. Особливо важко бути далеко від дому на свята – на Пасху, на Різдво, а Різдво я люблю особливо. Крім того, це таке свято, на яке потрібно бути з родиною, колядувати…»

Цього року на Різдво Світлану врятувала випадковість, а точніше повідомлення, яке вона отримала на телефон. У повідомленні йшлося про те, що потрібні волонтери для створення різдвяного Вертепу в Парижі. Організовувала дане дійство асоціація «Ідеї без кордонів», яка вже багато років активно працює над тим, щоб розвивати й популяризувати звичаї і традиції, щоб підтримувати їх серед українців.

– Асоціацію «Ідеї без кордонів» очолює Марія Серженюк, яка мешкає в Парижі вже 17 років, – розповідає Світлана. – Сама ж асоціація відносно молода й існує шість років. Її основне завдання – організація свят, виступів, відродження українських традицій.

За словами нашої землячки, волонтери в «Ідеї без кордонів» збираються не лише на Різдво чи на Великдень, вони організовують також свята вишиванки, виставки до Шевченківських днів, ярмарки.

– І ось, коли я прочитала повідомлення, то подумала, що це чудова можливість відчути радість свята на відстані від дому, – продовжує Світлана. – В повідомленні був вказаний час і місце першої репетиції. За вказаною адресою зібралася компанія хлопців і дівчат, а також керівник організації, режисер постановки Олена Віолова. Ми познайомилися і почали працювати. Репетиції у нас були з листопада, за той період усі дуже здружилися. Вертеп складався з таких дійових осіб – три Царі, Ірод, Чорт, два Янголи, Циганка, віншувальники і Жид Пастушок, якого грала я.

7 січня на Різдво Вертеп запросили до православної церкви в Парижі, після цього вони поїхали до Ейфелевої вежі, де повторили дійство, а потім колядували в громадському транспорті, в метро.

– Звичайно, іншим людям було трохи дивно, коли ми зайшли в костюмах, з гримом і співали, але всім подобалося, – каже Світлана. – Після того, коли ми розказали, хто ми і звідки, з нами фотографувалися, нас знімали на відео. Ми співали наші колядки «Добрий вечір тобі…», «Нова радість стала», «По всьому світу…», «Старий рік минає», «Україна колядує».

На цьому святкування не закінчилося. 8 січня організатор «Ідеї без кордонів» зробила гостину для українців, з живою музикою, колядками, розвагами, де на святкових столах були українські страви й обов’язково кутя. Там Вертеп також виступив.

– Я неймовірно рада, що взяла участь у такому дійстві, бо коли далеко від дому, то це по-особливому потрібно, – ділиться своїми враженнями Світлана. – «Ідеї без кордонів» – це дуже дружній і теплий колектив, мудрі організатори. Ми дуже вдячні їм усім за те, що відчули теплу атмосферу Різдва й дому.


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.