Красуня з маленького села на Тернопільщині підкорила США

Уляна Третяк (Войтюк) народилась у селі Мшанець, що на Теребовлнящині. Після закінчення Чортківського державного медичного коледжу у 2005 році пішла працювати медсестрою. Але в пошуках кращої долі, як сотні тисяч інших українців, у 2007 році подалась за кордон.

 Нині з чоловіком Василем та синами Богданчиком і Денисиком проживає у місті Чикаго, штат Ілліной.

Про надзвичайну вроду українок знає весь світ і тому нема нічого дивного, що Уляні вдалося поступити в модельну школу відомої в штаті Ілліной балерини Яни Герман.

Після закінчення якої, уже як топ модель, Уляна брала участь у багатьох показах відомих в США брендів. Це: Atelier AZZA, Laurel Bridal Boutique, Maison de LaCour, Romantika Lingerie boutique, Zoya moda atelier, Red Paris, Viktoria’s closets boutique, Fraley Le, Hector-Havier Monarrez, Jovani, Olga DeNoGGa, Sensuelle Couture, Cattleya, Amanda Archer, Silkutopі… А також друкувалась на сторінках популярних глянцевих журналів «VS Chicago» та «Express».

Як зізнається сама Уляна, нелегку працю моделі можна вмістити у фразі «Крізь терни до зірок».


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...