Різдво, що нас об’єднує

Діти з Луганщини колядували Тернопіллі 

Діти, як ніхто, інший здатні об’єднати країну. І це не пафосні слова, а прості життєві реалії: у рамках культурного обміну «Схід та Захід разом» 15 дітей з Рубіжанського району Луганської області з 3 до 8 січня гостювали на Тернопіллі, щоб  провести тут  Різдвяні свята.

 Аби приїхати до нас, маленькі мандрівники подолали сотні кілометрів. Приблизно за 30 км від їхніх домівок починається зона бойових дій, розповідають педагоги, які супроводжують малечу.

Найменшій школярці – 10 років, найстарші навчаються в одинадцятому класі. Діти гостювали у сім`ях, які проживають на Теребовлянщині.

Кожного наступного дня юні гості мали насичену культурно-відпочинкову програму: відвідали Зарваницький духовний центр, кривчацькі печери... Різдво діти відсвяткували в оточенні місцевих традицій – після сходу першої зірки сіли за стіл із родинами, в яких проживають, спостерігали за вертепами, колядували. На запитання: «Що найбільше сподобалося?», дітки дружно відповідають: «Люди!». Всіх їх дуже вразила тернопільська гостинність. Кажуть, що наступного разу приїдуть не самі, а привезуть у гості й батьків.

«Сьогодні доносити людям, що Схід і Захід разом – нескладно. Проект існує кілька років. Діти, які вже повернулись звідси, діляться враженнями вдома. Вони вивчили в родинах колядки, побачили культуру і передають це своїм друзям. Батьки із задоволенням відпускають дітей і заздалегідь записуються в групи», - зазначила директор Рубіжанського міського центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді Олена Тарасенко.

«Те, що гості зі Сходу  із задоволенням приїжджають на Тернопільщину, свідчить про єдність нашої України», — зазначив очільник області Степан Барна. — Ви повинні перейняти культуру й традиції нашої місцевості, щоб у подальшому перенести її на Луганщину. Чекаємо вас у гості завжди».
 


Повернутися
17.01.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.